СОЦІАЛЬНА ДУМКА, СОЦІАЛЬНІ НАУКИ ТА СОЦIОЛОГIЯ
назвав "натренованою нездатнiстю", маючи на увазi, що таке ставлення
до цих правил i процедур, по-перше, формується саме у процесi набуття
досвiду роботи у бюрократичних органiзацiях, а по-друге, має своїм
наслiдком їх нездатнiсть адекватно реагувати на незвичайнi ситуацiї.
Досвiд, що набувається у бюрократичних органiзацiях формує у їх членiв
так зване "тунельне бачення", яке обмежує їх здатнiсть бачити повний
контекст справи i реагувати по-новому, коли змiна ситуацiї робить
старi засоби її вирiшення непридатними.
2) Другий недолік бюрократії - так звана перекручена
рацiональнiсть. Тут мається на увазi та обставина, що функцiональна
рацiональнiсть бюрократiї - це рацiональнiсть тiльки стосовно засобiв
отримання конкретного результату, але не стосовно самого результату.
Наприклад, програми, розробленi для скорочення бiзробiття можуть
здійснюватися ефективно, але викликати нестримну iнфляцiю. Заходи, за-
подiянi щоб посилити безпеку, можуть сприяти стримкому зростанню цiн i
зниженню продуктивностi промисловостi. Тобто, через те, що кожен бю-
рократ концентрується на своїх власних функцiях, вплив їх виконання набiльш загальнi результати дiяльностi органiзацiї можуть залишатися не-
передбаченими.
3) Третій з поширених недолiкiв бюрократiї - це так зване замiщення цiлi. Завжди є ризик, що з часом посадовi особи почнуть забувати цiлi своєї органiзацiї i спрямовувати свою енергiю на що-небудь iнше. Часто потреби функцiонування великої органiзацiї спричиняє появу власних бюджетних, кадрових та iнших адмiнiстративних проблем, i день за днем увага бюрократiї може все бiльше концентруватися на цих внутрiшнiх проблемах, змiщуючись на них з тих цiлей, заради яких ця організація була створена. Навiть добродiйнi органiзацiї iнодi витрачають непропорцiйно велику частину їх фондiв на адмiнiстрування, i тiльки чверть чи меншу частину витрачають на тi цiлi, заради яких цi органiзацiї створенi.
4) Четвертий широковизнаний недолiк бюрократiї - це тенденцiя до
зростання, до збiльшення своєї чисельностi. Сiрiл Норткот Паркiнсон у
1957 роцi сформулював, - лиш частково сатирично, - закон, який тепер