Українські землі у ХІХ столітті

Щасливе для Росії закінчення війни з Туреччиною і Кучук-Кай-

нарджійський мир відкрили для Російської імперії широкі перспек-

тиви. Вона дістала вихід до Чорного моря; невеликі смуги берега

між гирлами Бога та Дніпра – на заході, між гирлами Берди та

Міюса й Дону та Еїна сході – давали можливість заснувати тут

портові міста та розгорнути торгівлю; крім того Росія знову дістала

право мати на Чорному морі військову фльоту. Величезне значення

мало проголошення Туреччиною незалежності Кримського ханства,

яке було васалом Туреччини. Крим перестав бути постійною загрозою для України.

Наслідком нових умов, що склалися на південному прикордонні

Російської імперії, Запоріжжя втратило своє значення як захист

від татар та турків, і 4 червня 1774 року російські війська, які по-

верталися з турецького фронту, оточили Січ і зайняли головні

оселі Запорізьких вольностей. Запорізька Січ піддалася без спро-

тиву. Величезна територія Запорізьких вольностей була включена

в межі Російської імперії.

Залишені на свої сили, кримські татари неспроможні були зорганізувати тверду владу. В Криму розгорілась боротьба партій. Російський уряд почав втручатися у внутрішні справи Криму й розпалювати незадоволення його людности. Під претекстом переслідування християн, 1778 року генерал О. Суворов, що командував російськими військами в Криму, дістав наказ вивести звідтіль християн. Для греків засновано місто Маріюпіль в гарні ріки Калміюса, а для вірменів – місто Нахічеван у гирлі Дону.

Вихід 32.000 християн, найбільш працездатної частини населення, переважно хліборобів, був тяжким ударом для Кримського ханства, що поставив Крим у залежність від Росії в економічному відношенні.

Року 1783 Кримське ханство було приєднане до Російської імперії,

а в адміністраційному відношенні об'єднане з Катеринославським

намісництвом, під управлінням князя Г. Потьомкіна-Таврійського.

До Південної України приєднано величезну територію до ріки Кубані

та Єгорлика – на сході і до Дністра – на заході.