Українські землі у ХІХ столітті

ранГи. а дехто – посади в новому управлінні країни. Серед старшини

було чимало статечних господарів, які мали добрі господарства, зай-

малися скотарством, рільництвом, розводили коней, овець, мали

значні суми готівки."

Залишилося багато рядових козаків, яких приписано до скарбо-

вих селян. У 1776 році зимівники знесено і запорожців переселено до

великих слобід як військових поселян. Потьомкін закликав козаків

вступати до пікінерних полків, але вони до тих полків ішли неохоче.

Не кидаючи думки про поновлення козацтва, Потьомкін вирішив

використати для цього запорожців. У 1783 році він розпочав перего-

вори з колишньою запорізькою старшиною: Сидором Білим, Г. Легко-

ступом, Чапігою про створення покірного собі нового Запорізькоговійська. Так зародилася нова організація – «Військо чорноморських

козаків». У своїх плянах Потьомкін мав, з одного боку, створити на-

дійне козацьке військо, а з другого – притягти запорожців, що осе-

лилися за Дунаєм."

Року 1787 почалася російсько-турецька війна і загострилося пи-

тання про можливість нападів турків на Південну Україну. Чорно-

морське військо, яке набуло ще більшої важливости, одержало назву

«Військо вірних чорноморських козаків», а року 1790 Потьомкін ді-

став титул «Великого гетьмана чорноморського війська». Так проект

В. Капніста з року 1783 про відновлення козацьких полків," не

апробований Катериною II для Лівобережної України, використав

Потьомкін для України Південної.

Чорноморське військо було зорганізоване на зразок старого Запо-

різького війська. В Олешках засновано Кіш, де зібралося 12.000 коза-