Українські землі у ХІХ столітті

якій точилася боротьба Австрії з Семигородом, Західне Підкар-

паття – Пряшівщина та Ужгородщина – перебувало під зверхні-

стю Австрії, а східне – Семигороду Країна була зруйнована, міста

занепали. Єдиним позитивним явищем було те, що зменшився тягар

панщини, а в горах її не було зовсім. Це стало причиною припливу

до Закарпаття переселенців із Галичини.

Протягом XVII ст. на Закарпатті розвивалася своєрідна куль-

тура; вживалися богослужбові книги київського та львівською дру-

ку; творилася місцева релігійна література, апокрифи, легенди, по-

лемічно-апологетичні літописи (наприклад, Гукливський літопис)

середньовічні повісті, вірші. Власного друку не було і перші книгг

друкували в Тернові. Закарпатське письменство вживало народньо;

мови і мало релігійний характер.

XVIII ст. було добою відносного спокою. Правління Марії Тере-

зії та Йосифа 11 позначилися пільгами для селян; «урбарегулябія'

1766 року обмежила панщину, а 1785 року скасовано підданство се-

лян. Проте, після смерти Йосифа II, його наступник, Леопольд, від-

новив кріпацтво, яке тривало до 1848 року. Посилення панщини

викликало рух опришків, повстанців, які ховалися в горах і звідти

вчиняли напади та грабували поміщицькі садиби.

У XIX ст. на Закарпатті було багато інтелектуальних сил, як:

не знаходили відповідного становища на батьківщині іі переходили

до Галичини або до Росії. Так до Львова переїхали – П. Подій ть

1. Земанчик – професори Львівського університету, а М. Балудян-

ський, 1. Орлай, Ю. Гуца-Венелин, К. Павлович працювали в Росії