Українські землі у ХІХ столітті

Губерніяльними маршалами були: Катеринославським – М. Кап-

ніст (1795); Київським – В. Капніст (1785). Новгородсізерським мар-

шалом був поет О. Лобисевич, а Чернігівським – А. Полетика. Це

було в 1785-1788 роках."

СУСПІЛЬНИЙ ЛАД УКРАЇНИ ЗА РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ

Шляхетство. Поруч з ліквідацією автономії України й перетворення її на звичайну російську область, ішло перетворення української старшини на загальноросійський стан – на «шляхетне російське дворянство». У цьому дуже сприяла сама старшина, яка протягом багатьох років вимагала надання їй прав російського дворянства. У попередній частині була вже мова про ті категорії старшини, які оформилися у XVIII ст. Найвищі з цих категорій без заперечень були визнані російським урядом за шляхетські. Року 1781 було встановлено, що значкові товариші належать до шляхетського стану.

Цим встановлювалося межу між «рядовим» козацтвом і його верхівкою, яка протягом понад сто років викристалізовувалася, набувала

різного роду привілеї та права. У наслідок цієї еволюції «Україна

мала зверхній стан суспільства».

Року 1785 Катерина II поширила на Україну права російського

дворянства. Це було логічним наслідком позбавлення України автономних прав: оскільки Лівобережна Україна ставала органічною

частиною Російської імперії – становий поділ населення був прирівняний до станового поділу населення Росії, з додатком козацтва,

якому не відповідали стани Росії.

Претендентам на дворянство треба було довести свої права. В кінці XVIII ст. і на початку XIX ст. українська старшина гарячкове розшукує докази своїх дворянських прав. Щоб одержати ці права,

треба було довести претендентові своє походження або від справжніх

дідичів, шляхти польських часів, або – від вихідців-дворян з інших

країн, або довести, що ще в Польщі визнавали за ним шляхетську

гідність," або виставити 12 свідків «благородного образу жизни».

В останній стадії питання вирішував департамент герольдії Сенату.

У цьому питанні знову поділилися старшини південних і північних полків. У південних полках справа стояла зле: старшині тяжко

було довести походження від «шляхетних» предків, отже залиша-

лося або доводити службу предків в рядах козацької старшини, або

виставляти 12 свідків. Наслідки були сумні: дуже багато старшин,