Українські землі у ХІХ столітті

ли тільки погіршити становище селянина. Залишалися, як було

завжди перед тім, два шляхи: втеча світ-заочі, на Південну Україну,

Дін, пізніше – на Кубань (Правобережна Україна перестала бути

місцем для втечі) або – повстання, число яких збільшувалося в кінці

XVIII ст."

Року 1795 приєднано до Росії Правобережну Україну. Надії там-

тешніх селян, що єдиновірна, православна Росія звільнить їх з-під

влади польських панів, не справдилися. Навпаки, становище селян

стало ще гіршим. Російський уряд підтвердив права польських па-

нів і навіть збільшив їх. Ніколи за польського панування не мали

вони такої влади над селянами, яку дістали від російського уряду.

До того ж селяни позбавлені були тепер можливости робити повстан-

ня, бо не було Запоріжжя.

Козацтво, Головна маса козацтва не дістала дворянських

прав і створила окремий стан, який зайняв місце між дворянством і

селянством. Козаки в Чернігівській та Полтавській губерніях зали-

шилися як вільна сілька людність. Козаки мали свої окремі права,

які були застережені законами Російської імперії і в майбутньому

ввійшли до «Своду законов Российской Імперии». Так існували ко-

заки протягом цілого XIX ст. і тільки революція 1917 року знищила

козаків як стан і скасувала їх права та привілеї. Характеристичне

побутове явище: козаки здебільшого не зливалися з селянством, пи-

шалися своїм козацтвом і рідко мали шлюбні зв'язки з селянами."

Але не всі козаки зберегли свої права. Вже була мова про те, як

у середині XVIII ст. багато козаків «зубожило». Тяжкі війни, а го-