Українські землі у ХІХ столітті

ців було 1.692, а у 1789 році було їх уже 2.236; число цехових із 1.054

душ у 1774 році зросло до 16.149 в 1789 році."

У містах було більше чужинців. Крім Нахічевану та Маріюполя

в інших містах теж було багато росіян – купців, ремісників. Особ-

ливо космополітичний характер мав Херсон, в якому було багато

французів, поляків, турків, італійців. Тут були торговельні контори

французів-братів Антуан, австрійських купців Біллесгофен, польсь-

ка контора графа Прото ПотоцькогоЛ'

Населення Катеринославського намісництва протягом 17 років

(1775-1792), не зважаючи на війну 1787-1791 рр., збільшилося при-

близно в чотири рази: року 1774 було 107.108 душ чоловічої статі,

а в 1792 році вже 419.849."

Окреме місце в історії заселення Південної України кінця XVIII

століття належить козакам.

Після зруйнування Січі в 1775 році значна частина – переважно

запорожців-сіромах, себто тих, що не мали жадної власности, поман-

дрували на Тилигул. Від російського начальства діставали вони «бі-

лети» на рибну ловлю, але додому не верталися. Турецька влада

оселила їх за Дунаєм. Таких утікачів рахують приблизно тисяч на

п'ять. Решта запорожців, що жили в Січі та в паланках, у зимівниках

та слободах, залишилися. Старшина зберегла свої зимівники й, за

«пляном», дістала землі до норми–від 1.500 до 12.000 десятин землі,

Дехто дістав навіть більше, як наприклад, Пишмич – 12.400 десятин,

колковніїк Старець – 14.636, отаман Кірпак – 11.912. Багато-хто з

колишньої запорізької старшини стали дідичами, одержали російські