Українські землі у ХІХ столітті

Так штучна назва «Новоросія» поширилася на всю Південну

Україну, і цю аберацію – ніби країна «Запорізьких Вольностей» е

Росією, а не Україною – твердо засвоїли і сучасники, і нащадки,

і адміністрація, і історики – до середини XX століття.

Після смерти Потьомкіна посипалися скарги поміщиків на вте-

чі селян до Південної України. Хоч наказ Потьомкіна «не повертати

втікачів» не був офіційно скасований, на практиці становище селян

змінилося, і декому з поміщиків завертали збітців.

У відповідь на скарги поміщиків Павло поширив на Південну

Україну кріпацтво. Наказ 12 грудня 1796 року забороняв селянам

Катеринославського і Вознесенського намісництв та Таврійської

области переходити з місця на місце, а поміщикам дозволяв розшу-

кувати своїх утікачів, і поміщик, у якого знаходили збіглих селян,

мусів платити за кожного 50 карбованців або повертати тому, від

кого вони втекли." Цей наказ ще не вводив кріпацтва в повному об-

сягу, бо особа селянина не визнавалася власністю пана, але за тодіш-

ніх умов, коли адміністрація та суд були станові, шляхетські, зви-

чайно, селянин не міг доходити своїх прав. Наприкінці XVIII ст. в

Південній Україні деякі поміщики жорстоко карали і навіть торту-

рували своїх селян."

Унаслідок введення закону 12 грудня 1796 року селяни почали

тікати з Південної України на Дін, на Кубань, на Кавказ. Адміністра-

ція безуспішно вживала різних заходів, щоб припинити цю втечу.

Наприкінці XVIII ст. центр уваги нових адміністраторів Півден-

ної України перенісся на захід. Там у 1793 році біля старовинної фор-