Українські землі у ХІХ столітті

історії Південної України. Потьомкін мав великий вплив на Кате-

рину II, користався її пошаною і необмеженим довір'ям в управлінні

колосальною країною – від Бога до Куб.і^. від Полтави до Криму

він залишався ввесь час необмеженим володарем: у розпорядження

його не втручалися ні цариця, ні Сенат, і він міг витрачати на Пів-

денну Україну величезні кошти.

Головною метою правління Потьоміака було – якомога скоріше

заселити Запорізькі Вольності, на яких за приблизним обрахунком

сучасників бу.іо понад 100.000 душ чоловічої статі. В одному з перших

наказів Потьомкіна, року 1770, сказано: «втікачів не повертати», і

цей наказ залишався в силі до його смерти в 1791 році. Наслідки цьо-

го наказу були величезні: до Південної України посунули втікачі з

всіх частин України: посполиті, кріпаки, скарбові селяни. На те, що з

Катеринославського намісництва не повертають утікачів скаржи-

лися поміщики своїм маршалам, губернаторам Катеринославського

намісництва, Сенатові, самому Потьомкінові. Але його наказ був

міцніший за всі скарги, і втікачі залишалися на місцях. Потьомкін

у своїх листах до Катерини II пояснював, що, якби почати видавати

втікачів, то вони втікатимуть до Польщі. В іншому випадку черні-

гівським дідичам, які подали колективну скаргу про те, що їм не

повертають втікачів, він відповів так: «Ці люди в Херсонському

повіті стали корисними для держави селянами. Чому ж примушені

були вони тікати з батьківщини? Очевидно, жорстокість панів при-

мусила їх покинути свої села та землі й тікати»."

Колонізацію за Потьомкіна можна поділити на три роди: помі-