Українські землі у ХІХ столітті

Чернігівський, Ніженський, Київський та Глухівський залишено як

«важкокінні», а Переяславський, Лубенський та інші стали «легко-

кінними»

Незадоволення в Україні заміною карабінерними полками ко-

зацьких було так велике, що під час війни з Туреччиною постала

думка про поновлення козацьких полків. Року 1788 В. Капігіст подав

Катерині II проект, що мав назву: «Положение, на каком может бьіть

набрано й содержано войско охочих козаков». Це було б, на думку В.

Капніста, окреме, фактично не зв'язане з російською армією козаць-

ке військо з добровільців з командою, що складалася б із старшин-

українців, обраних козаками.

Проте, не зважаючи на тяжкі зовнішні умови – бо тількищо поча-

лася знову війна з Туреччиною – О. Безбородько, переконаний про-

тивник гетьманату, висловився з цього приводу негатиано: окреміш-

ність українського війська та виборність уважав він за речі небез-

печні. У той же час Г. Потьомкін, намісник Південної України, вва-

жав цей проект дуже корисним і радив взяти за зразок Донське вій-

сько. Катерина II також прихильно поставилася до проекту, споді-

ваючись, що до козацького війська можуть приєднатися втікачі до

Правобережної України. Але реалізація плану була перенесена на

Південну Україну, і в січні 1790 року Потьомкіна проголошено «Ве-

ликим Гетьманом козацьких Катеринославських та Чорноморських

військ». Це було не те, чого хотіли Капніст та його однодумці."

Ліквідація українських установ та полків робила величезний

переворот у соціальних відносинах України. Десятки урядовців і