Українські землі у ХІХ столітті

старшин, що мали впливові посади, звільнено. Більша частина з них

дістали значні пости в нових уже, російських, установах і змінили

українські ранґи на російські, відповідно до «Табели о рангах» Петра

1. Полковники стали бригадирами. Дехто із старшин зробив при цьо-

му велику кар'єру вже в Росії або в російських установах України.

Полковник Київський Олександр Безбородько, син видатного гене-

рального писаря, зробив надзвичайну кар'єру: він став секретарем Ка-

терини II, а за Павла – найяснішим князем та канцлером Російської

імперії. О. Безбородька характеризував історик права, Б. Нольде,

такими словами: «одна з найблискучіших постатей, що їх створила

імперська бюрократія від часів Петра 1 до доби Миколи П включно».

Сучасник Безбородька, П. Завадовський, що почав кар'єру секрета-

рем Малоросійської Колегії, закінчив її з титулом графа, як міні-

стер освіти. До високих постів дійшли інші сучасники: В. Кочубей,

з титулом князя, був віцеканцлером, Д. Трощинський – міністром

уділів та юстиції і т. д.

Багато представників української старшини посіли видатні пости

в Україні–в російських установах: 1. Гудович з 1798 року був губернатором Малоросійської губернії; А. Милорадович з 1781 року – пра-

вителем Чернігівського намісництва; П. Коропчевський року 1797 дій-

шов до посади віцегубернатора Малоросійської губернії: М. Миклашевський з 1797 року був цивільним губернатором Малоросійської

губернії; з року 1785 намісником Новгородсіверським був колишній

генеральний суддя 1. Журман; віце-губернатором – поручником

правителя став В. Туманський, колишній член Малоросійської Ко-

легії, а після нього, з 1785 року – останній полковник Стародуб-

ський, Я. Завадовський.^