Українські землі у ХІХ столітті

ських катедр в учительській семінарії та університеті, допомоги для

культурних установ тощо. Народовці сподівалися «нової ери» для

українців, але спроба ця викликала загострення між українськими

угрупуваннями: москвофіли і радикали виступили з рішучою опо-

зицією, і широкі українські кола не підтримали народовців. Навпа-

ки, їх спроба внести заспокоєння викликала ворожнечу. Підтриму-

вали цю політику тільки О. Барвінський, А. Вахнянин та небагато

інших діячів. Незабаром і гр. Бадені перейшов до ворогів українців.

Єдиним реальним досягненням «нової ери» був дозвіл мати катедру

української історії у Львівському університеті. Катедру цю зайняв

1894 року учень проф. В. Антоновича, М. Грушевський, який дійсно

поклав початок «нової ери».

У 1890-их роках зайшли в Галичині значні зміни. На поверхню

життя почали виходити нові інтелектуальні та наукові сили. 1899

року праве крило Радикальної партії об'єдналося з народовцями, і

вони створили нову – Національно-Демократичну Партію, яка пе-

ребрала провід у політичному житті народу. В своїй програмі ця

партія поставила домагання, щоб «цілий український народ з'єднав-

ся в одноцільний національний організм». На чолі її став Ю. Роман-

чук, а пізніше – К. Левицький, обидва посли до австрійського пар-

ляменту. З того часу провід у боротьбі за здобування політичних

прав знаходився переважно в руках цієї партії. Року 1899 ліве кри-

ло Національно-Демократичної Партії створило нову – Українську

Соціял-Демократичну Партію, на чолі якої став М. Ганкевич. На

з'їзді Соціял-Демократичної Партії в Брні як мету цієї партії прого-