Українські землі у ХІХ столітті

теці Гаджібея засновано місто Одесу, якому приділено 30.700 десятин

землі. Заселялася Одеса спочатку слабо: 1793 року в ній було лише

8 чоловіків та 10 жінок, а року 1799 – вже 4.573 осіб обох статей.

Місцевість над берегом глибокого Бозького лиману сприяла тому, що

Одеса швидко зростала і на початку XIX ст. стала багатим космопо-

літичним містом, де зосередилася чорноморська торгівля. За перші

25 років існування Одеси оборот її торгівлі збільшився в 11,7 раза,

тоді як у цілій Російській імперії – тільки в 2,4 раза."

Заселення Південної України, з її запорізькими степами, та на-

ближення до Чорного моря мали величезне значення для України,

не зважаючи на те, що робилося все це «во славу Росії та її величі».

Прагнення Росії заволодіти Чорноморським узбережжям збігалося

з прагненням України, яка ввесь час свого історичного існування,починаючи з походів Аскольда і закінчуючи проектами Мазепи, до-

магалася панування на Чорному морі.

Прагнення Росії вилилося наприкінці XVIII ст. в химерному

«грецькому проекті» – модернізованій теорії III Риму. Цей III Рим

– Москва-Петербург – за цим проектом мав заволодіти II Римом –

Візантією. Успішне закінчення війни з Туреччиною в 1774 році, опа-

нування Криму та всього північного узбережжя Чорного моря нібито

робили реальною мрію російських царів. Під час тріюмфальної подо-

рожі Катерини 11 до Криму в Херсоні стояла брама з написом: «Шлях

на Царгород». У розмовах із монархами Европи Катерина II визна-

чала поділ впливів: Австрія мала дістати 1-й Рим, а Росія – 11-й –

Візантію. Для реалізації цього пляну навіть дано ім'я унукові Кате-

рини 11 – Константин: його призначала вона на поновлений престіл