Українські землі у ХІХ столітті

чала схилятися до «панрусизму», вносячи цим ослаблення серед

українських патріотів. Так зародилася москвофільство, основу для

якого давало переконання в силі Росії та бажанні її об'єднати всі

слов'янські народи.

Року 1861 проголошено в Австрії нову конституцію, яка дала

Галичині автономію з власним сеймом. 1861 року на цей сойм укра-

їнці вислали 49 послів із загальної кількости 150. З роками це спів-

відношення ще погіршало: року 1877 було українських послів 14,

а 1883-го – тільки II. Причиною цього були нові виборчі правила,

за якими перевагу дістали великі землевласники, себто поляки, а

українці були переважно селяни. Ще гірше становище було у віден-

ському парляменті. Поволі вся місцева адміністрація, суд, само-

управління опинилися в польських руках. Урядовою мовою стала,

замість німецької, польська. Львівський університет був спольоні-

зований; школи перейшли під керівництво Польської Крайової

Шкільної Ради. Лише невелика кількість середніх та фахових шкіл

залишилася українськими."*

Провід в економічному житті належав польській шляхті. Знесен-

ня панщини не підірвало її могутність. Занепадали дрібні земле-

власники,, але зростали польські лятифундії. 1820 року в Галичині

було 8.500 великих маєтків із 683-ма моргами землі пересічно в кож-

ному. 1859 року було 4.500 маєтків, але з наділом пересічно в 1.185

моргів. Року 1880 було 2.086 великих маєтків, але пересічно маєток

мав 2.400 моргів. Одночасно погіршувалося становище селян. 1820

року, до ліквідації панщини, селянин мав пересічно 15 моргів, року