Українські землі у ХІХ столітті

до Росії, де дістав посаду голови Археографічної Комісії у Вільні.

Коли російський уряд в боротьбі проти поляків закликав священи-

ків і вчителів-галичан переходити до Холмщини, на цей заклик від-

гукнулися сотні галичан. Це зміцнило москвофільські настрої в Га-

личині й ослабило місцеві культурні сили.'"

Проти консервативно-москвофільського табору старої інтеліген-

ції виступила молодша віком група діячів, які називали себе «наро-

довцями». Ця група складалася з учителів, письменників, правни-

ків, студентів. Вони продовжували діяльність Маркіяна Шашке-

вича, засновували часописи («Мета», «Всчерниці>, «Нива^, Русал-

ка»), які мали успіх серед молоді, але за браком коштів існували

недовгий час. Представниками народовецького руху були В. Шаш-

кевпч, К. Климович, Ф. Заревич та інші. Народовці за зразком Ки-

ївської Старої Громади організували у Львівському університеті та

в середніх школах свої громади, які збирали бібліотечки, передпла-

чували журнали, влаштовували концерти тощо. Ці громади були

таємними організаціями.

Коли в Наддніпрянській Україні заборонено друкувати книжки

українською мовою, деякі письменники та вчені, як В. Антонович,

Марко Вовчок, 1. Нечуй-Левицький, П. Куліш, О. Кониський, стали

надсилати свої твори, здебільшого під псевдонімами, до Гали-

чини і допомагали народовцям матеріяльно. З допомогою наддніп-

рянців засновано у Львові місячник «Правду», що протягом довгого

часу була органом всеукраїнського єднання. «Кобзар» Шевченка

став для галицьких українців священною книгою, а Україна –