Українські землі у ХІХ столітті

надані землі, було справою не легкою. Поміщики приймали втікачів

без будь-якого контролю, висилали до Польщі агентів, які викликали

селян, заманювали селян у сусідів, перехоплювали тих, хто їхав до

інших поміщиків, і, не зважаючи на те, через 10-15 років господарю-

вання часто не було навіть половини належного числа селян.

Наприклад, у селі Івангороді, поміщика генерала Іжицького, на

5.574 десятинах було 18 лише селян, замість 93; у селі Аврамівці,

секундмайора Коростовцева, – 39 селян замість 53. На пана оброб-

чяли селяни невеликі клаптики землі, наприклад, у селі Андріївці,

прапорщика Байдака, з 1.345 десятин тільки ЗО; у селах Олександрів-ці та Тритузному на поміщика, сенатора 1. Безбородька, обробляли

тільки І/Ії частину того, що обробляли собі; в селі Іванівці, колиш-

нього радника Кудашева, на поміщика обробляли 1/24 частину. Ці

приклади показують, як тяжко було господарювати поміщикам і як

мало прибутку давали їм землі. Отже, зрозуміло, як повинні були

поміщики цінити кожного селянина, який закріпляв за ними право

на володіння землею, і які легкі умови праці повинні були ставити

вони селянам.

Бували випадки, що, не обмежуючись вільними «підданими», по-

міщики переводили на свої землі кріпаків, куплених без землі, «на

свод», переважно з російських губерній, але в цілому число кріпаків

було невелике: на 150.068 «підданих» – вільних селян було тільки

5.653 кріпаків."

Другим родом колонізації, була селянська. Значну частину скар-

бових сіл заселили скарбові селяни, серед яких були й запорожці-.

Вони одержували по 60 десятин на двір. Так само начальство скарбо-