Українські землі у ХІХ столітті

1859 – 9,5, року 1880 – 5,5, а року 1900 – 4,5 морга. Селяни приму-

шені були шукати заробітків переважно у дідичів, і потрапляли

знову в залежність від них.'"

Міста набули польського характеру, і державна та крайова до-

помога підтримувала розвиток польської культури та науки.

Придушення російським військом польського повстання 1863

року загострило відносини між поляками та українцями. Провід

у культурному та національному житті українців належав інтелі-

генції духовного походження, головним чином священикам-уніятам.

які купчилися біля «Святого Юра» у Львові, де була резиденція

митрополита. Осередком духовної інтелігенції, її проводом і про-

тектором був митрополит, і всю національну справу ця духовна

верства брала, як обрядово-церковну, вбачаючи в церковній органі-

зації єдину оборону проти польського наступу. Головна увага духо -

венства була присвячена боротьбі проти латинізації церковного

обряду, але, шукаючи зразків у Православній Церкві, воно підпа-

дало під російський вплив. Ця консервативна інтелігенція стави-

лася до української мови як до мови неписьменного селянства, ойе-рігала церковно-слов янську мову – і знову потрапляла під росій-

ський вплив. Група консерваторів тримала в своїх руках три уста-

нови: Ставропігіяльмій Інститут, Народний Дім, заснований у Льво-

ві в 1850-их роках, і «Галицько-Руську Матицю», як називали то-

вариство для видавничої і взагалі просвітньої справи, засноване у

Львові 1848 року. За перші роки видало воно понад 80 книжок.

Довгий час консервативний табір сподівався підтримки австрій-

ського уряду, але, розчарувавшись у ньому, поділився на дві гру-