Українські землі у ХІХ столітті

щицьку, селянську та міську,

Поміщикам роздавали землі за пляном, який був укладений для

Новоросійської губернії в 1764 році, а.іе його трохи змінено. Усі землі

були відмежовані, і в кожному повіті була докладна мапа із позна-

ченням кожної дільниці. Розмір дільниць збільшено: на один селян-

ський двір давали по 60 десятин землі. Поміщикам давали не менше

як 1.500 десятин, на яких він мусів оселити 25 селянських дворів, і не

більше як 12.000 десятин – на 200 дворів. Полегшено й реченець за

селення: половину належного числа селян треба було заселити про-

тягом 5-ти років, а повне число – протягом 10-ти.

З цих мап та «ордерів Потьомкіна», наказів його, видно, що з усієї

маси поміщиків 2.143 душ найбільші дільниці – по 12.000 десятин –

дістали тільки 1,1%, а до 1.000 десятин – 57,70"/о. Щодо соціяльного

становища поміщиків, то представників аристократії було серед них

тільки 28, себто 1,3"/о.. Головна маса поміщиків складалася з російсь-

ких військових старшин та цивільних урядовців нижчих і середніх

рангів – 68,2°/о; українських старшин та урядовців було 10,5°/о. Та-

ким чином, більшість поміщиків складалася з середніх категорій

урядовців. Серед них було багато запорізьких старшин, які залиши-

лися й дістали дільниці землі. З-поміж поміщиків було дуже мало

чужинців: на все намісництво 23 особи, себто 1,0°/о. Таким чином ці

цифри спростовують поширену думку про те, що Запорізькі Воль-

ності роздано аристократам та вельможам, а також чужинцям."

Дістати землю в Південній Україні було легко, але заселити її –

дуже тяжко. Знайти 25 або й більше селян, щоб закріпити за собою