Українські землі у ХІХ столітті

же виключно поляки. Російський уряд не визнавав національного

питання; весь суспільний лад залишився недоторканим, і польське

шляхетство зберегло всі свої права.

Селянство. Різко змінилося становище селян. Уже зверта-

лося увагу на те, що протягом цілого XVIII ст. воно погіршувалося.

Зникали вільні посполиті, які або ставали економічно залежними від

землевласників, або тікали на Запоріжжя, на Південну Україну, на

Дін. Року 1735 вільних селян залишалося тільки 35°/о. Року 1763

російський уряд, щоб покласти край переходам селян, видав наказ,

яким заборонялось переходи селян без дозволу пана. Проте, після

того втеча селян ще більше підсилилась, бо вони побачили в тому на-казі початок закріпачення.

Року 1783, після зруйнування Запорізької Січі, заборонено селя-

нам переходити з того місця, на якому застала їх ревізія. Цим закрі-

пачено селян і зрівняно їх із російськими селянами. Але мета не була

досягнута: хоч не було вже Запоріжжя, залишилися запорізькі сте-

пи, що, після зруйнування Січі, перейшли під управління Катерино-

славського намісництва, правитель якого, Потьомкін, вже в 1776

році наказав не повертати втікачів. І дійсно, до Катеринославського

намісництва стягалися втікачі з усієї України.

Наказ 1783 року позбавив селян права переходу. Це ще не було

кріпацтво, пан ще не мав прав на особу селянина, не міг продати його

без землі, перевести до іншого маєтку, але де факто це було кріпацт-

во, бо селянин був позбавлений можливости покинути свою садибу

свого пана, а в умовах станової держави все управління, суд, перебу-

вали в руках шляхетства, і скарги до якої б то не було інстанції мог-