Українські землі у ХІХ столітті

пи: москвофільську, що всі надії покладала на допомогу від Росії

та прагнула едности з російським народом, і другу групу, що нама-

галась порозумітися з поляками.

Позицію москвофілів зміцнювали факти зовнішньої історії: року

1831 російський уряд розгромив перше польське повстання, а року

1868 – друге польське повстання. Створювалося враження про вели-

ку, непереможну силу Росії, поруч із Австрією, яка схилялась до

занепаду. Року 1865-1866 Австрія у війні з Прусією зазнала тяжкої

поразки. Підкорені їй народи одержали широку автономію, а сама

Австрія стала «двоєдиною» монархією – Австро-Угорщиною, яку

об'єднувала особа монарха. Кожна країна мала окремі парляменти:

Австрія – у Відні, Угорщина – в Будапешті. Міністерства, крім

деяких (зовнішніх справ, військових справ та фінансів) були також

окремі. Серед українців ширилися чутки, що Галичина перейде під

владу Росії, і це ще більше підносило авторитет Росії та віру в її не-

переможність.

Року 1866 орган українських консерваторів «Слово» заявив, що

жадних українців не існує, е єдиний великий російський народ від

Карпат до Камчатки і єдина російська мова, а тому не варто тво-

рити українську літературу. Табір москвофілів зростав, охоплю-

ючи інтелігенцію Галичини, Буковини, Закарпаття; до нього пере-

ходили діячі, які 1848 року з захопленням працювали над творен-

ням української літератури. До цих діячів належав і член «Трійці»

Я. Головацький, який 1848 року був професором української літера-

тури та мови у Львівському університеті. Він переїхав 1367 року