Українські землі у ХІХ столітті

у Відні; серед них бур і Л. Кобилиця, який виступав за політичну

автономію Буковини та передачу землі селянам. У парляменті всі

ці посли стали в гостру опозицію до румунів.*"

1848 року, після розв'язання парляменту, Кобилиця знову підняв

повстання, яке охопило всю Буковину. Буковинські повстанці мали

зв'язки з повстанцями під проводом Кошута на Угорщині. Повстан-

ня мало соціяльний характер – селян проти поміщиків, і національ-

ний – українців проти австрійців та румунів. Кобилиця поставив

своєю ціллю створити автономну Гуцульщину, яка підлягала б

тільки цісареві. 1849 року повстання було придушене урядовими

військами. Л. Кобилиця став героєм свого народу, а після смерти на

його честь складали легенди та пісні.'"

Боротьба за автономію закінчилася 1861 року, коли Буковину

визнано «коронним краєм» Австрії, з титулом воєвідства, з подвій-

ними адміністраційними органами: перший орган – центральний

уряд; його репрезентував призначений австрійським урядом крайо-

вий президент, якому підлягали старости та начальники повітів

другий орган – автономна управа, що складалася з Крайового Сой-

му – парляменту, на чолі якого стояв маршал, найвища особа міс-

цевої самоуправи, та Крайового Відділу – виконавчого органу, якпі

призначав місцевих урядовців. Фактично автономні інституції пе-

ребували в руках румунів та німців, а українці довгий час не моглг

добитися навіть визнання української мови за урядову.

Виділення Буковини як окремого краю відбилося на її націо-нальному відродженні. З 1870-их років посилюється боротьба укра-

їнців із румунами за національну окремішність, з одного боку, Тс