Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Дума "Iван Богун" змальовує iншого народного героя, який теж потрапив у скрутне становище. Обороняючи Вiнницю вiд польських шляхтичiв та туркiв, вiн мужньо витримує облогу мiста i, дочекавшись загонiв Богдана Хмельницького, розбиває ворога. Такими вiдважними, волелюбними й нездоланними закарбованi улюбленi герої в українських думах - цьому своєрiдному фольклорному жанрi, якого не зустрiнеш бiльше нiде.

Своїм змiстом думи подiбнi до iсторичних пiсень, якi теж зображу ють тяжкий шлях нашої Вiтчизни у боротьбi з чужинцями. Тут тi ж герої - переважно вiдчайдушне й безстрашне запорозьке козацтво. Ось легендарний Байда, мужнiй i нескорений козацький гетьман, що не пiддався на спокуси влади й багатства. Адже найбiльше багатство - то вогонь його душi, що палає любов'ю до рiдної землi. Та любов додає йому сили й снаги, допомагає гiдно витримати жорстокi тортури й мученицьку смерть. В уявi народу Байда - казковий богатир, здатний не тiльки з честю вистояти в моральному двобої з ворогом, а й помститися за народнi кривди.

До улюблених героїв нашого народу належить i славний гетьман Богдан Хмельницький, возвеличений у багатьох думах та пiснях:

Чи не той то хмiль,

Що коло тинiв в'ється?..

Ой той то Хмельницький,

Що з ляхами б'ється.

Хмельницький виступив на iсторичному теренi, щоб захистити уярмлений i знедолений український народ. Вiн правив Україною так, як самостiйний, незалежний вiд чужинцiв володар. За це народ i прославив мудрого гетьмана та його сподвижникiв у пiснях "Ой Богдане, батьку Хмелю", "Гей, не дивуйте, добрi люди", "Ой з-за гори чорна хмара" i в багатьох iнших.

Гей, ну, козаки! Гей, ну у скоки

Та заберiмося в боки!

Загнали панiв геть аж за Вiслу,

Не вернуться i в три роки.

Проте не завжди народ оспiвував лише перемоги козацтва. Усього бувало в нашiй iсторiї, нерiдко траплялися поразки i смерть героїв. Сумним плачем за полеглим вiдважним лицарем звучить пiсня "Ой Морозе, Морозенку". Нерiвними були сили в цiй жорстокiй битвi з ворогом, та "нi один козак не здався живим у неволю". Може, саме тому й вирвали татари хоробре Морозенкове серце, що в ньому жила його люба Україна? Її дорогий образ освiтлює останнi хвилини життя героя:

Поставили Морозенка

На Савур-могилу:

"Дивись тепер, Морозенку,

На свою Україну".

Та все ж крiзь плач i стогiн звучить у народних пiснях свята надiя на вiдродження рiдної Вiтчизни:

А ми ж тую червону калину,

Гей, гей, та пiднiмемо;