Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Вивчаючи творчiсть Iвана Карпенка-Карого, ми знайомимося з розвитком української драматургiї й театру другої половини ХIХ столiття. Величезним творчим досягненням Карпенка-Карого є його комедiя "Сто тисяч".Провiдною рушiйною силою подiй, зображених у комедiї "Сто тисяч", є гонитва за багатством. Це яскраво показав драматург на образi сiльського куркуля Герасима Никодимовича Калитки, сенсом життя якого було придбання землi: Калитка скуповував землю за будь-якої нагоди. Вiн купував її в селян, що розорилися. Не гребував i землею тих помiщикiв, якi не пристосувалися до нових умов, "промоталися" i змушенi були продавати свої маєтки. Герасим закоханий у землю, вiн обожнює її. "Ох, земелько, свята земелько - божа ти донечко!" Як розчулено звучать цi слова. Але тут же вiн "приземлює" свої думки: "як радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки... Приобрiтав би тебе без лiку. Легко по своїй власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє, там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла пшениця i колосується жито: i все то грошi, грошi, грошi". Недоїдаючи, недосипаючи, купуючи шматочками, Герасим вже придбав двiстi десятин землi. Але все йому мало. Вiн знає, що поруч живуть Пузир, Чобiт, у яких десятини землi рахуються тисячами, i Калитка прагне порiвнятися з ними в багатствi. А крiм того, пiд боком живе панок, мотається i туди, й сюди, заложив i перезаложив - видно, що замотався: от-от продасть землю.

З якою радiстю купив би Калитка цей кругленький шматочок, але йому для цього не вистачає грошей. На все пiшов би, щоб дiстати цi грошi. Вiн нещадно експлуатує наймитiв i навiть членiв власної родини. В його ставленнi до них бачимо грубiсть, жаднiсть. Для нього кожна людина - зайвий рот, i вiн прагне на всьому економити, щоб все було по-хазяйськи. Йому шкода було шматка хлiба для наймита, який кожен день, з ранку до вечора працює на нього! "Один вiзьме, другий вiзьме, так i хлiба не настачиш!" I до власної дружини, яка теж день i нiч працює, "з дiжi рук не виймає", вiн ставиться, як до наймички. На прохання жiнки запрягти їй коней, щоб у недiлю поїхати до церкви, пропонує їй iти пiшки, незважаю чи на те, що до церкви три версти. На докiр дружини: "Що ж тобi, бiльше коней жаль, нiж жiнки?" Калитка вiдповiдає: "Скотина грошi коштує, вона цiлий тиждень робить на нас, а в недiлю, що мала б вiдпочити, гони в церкву. Це не по-божому i не по-хазяйськи". Калитка дуже примiтивний. Вiн вважає, що в хазяйствi головне - уникати усяких "панських примхiв". "Я не буду панувать, нi! Як їв борщ та кашу, так i їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так i мазатиму , а зате всю землю навкруги скуплю".

Але грошей все ж не вистачає. I тодi Герасим укладає угоду з невiдомим жидом, щоб за п'ять тисяч справжнiх грошей купити сто тисяч фальшивих. Це була велика спокуса, не змiг Калитка встояти перед великою жадобою легкої наживи. Вихваляючись, що вiн сам кого хочеш обдурить, вiн все ж таки сам залишився в дурнях, купивши чистiсiнький папiр. Калитка повiсився... i дуже шкодував, що його витягли з петлi: "Краще смерть, нiж така потеря!"

Згубний вплив грошей на персонажiв у комедiї Iвана Карпенка-Карого "Сто тисяч"

П'єса Iвана Карпенка-Карого "Сто тисяч", що була написана у 1890 роцi, слушно вважається однiєю з найкращих сатиричних комедiй в українськiй драматургiї. Письменник iз презирством i огидою завжди ставився до зажерливостi нових сiльських хазяїв, яких породили соцiальнi змiни на Українi у 80-90-х роках минулого столiття. Тому з такою силою талановитого сатирика, з таким сарказмом i гнiвом змальовує Карпенко-Карий хижакiв нового типу - Пузиря i Калитку, їхню нищiвну, жадiбну i примiтивну суть. I хоч сюжет комедiї побудований на фактi невдалого придбання нiбито фальшивих грошей, та, на мою думку, головним є показ руйнування людської особистостi, її єства пiд впливом грошей.

Жахливо дивитися, як людина перетворюється у суцiльне прагнення збагачення: "Я не буду панувать, нi! Як їв борщ та кашу, так i їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так i мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю", - каже Калитка, мрiючи про той час, коли Пузирi полопаються, а вiн безмiрно розбагатiє. Як же тiсно двом багатiям поруч, як же ненавидять вони один одного! Прагнення до збагачення, несамовита зажерливiсть, яка знiвечила в них кращi людськi якостi - ось те, що єднає характери двох глитаїв. Я думаю, що саме цi риси спiльностi в характе рах нових сiльських хазяїв i породили у Герасима Калитки намiр висватати своєму синовi одну iз дочок багатiя Пузиря. Та з яким же презирством цей Пузир поставився до сина Калитки, Романа! Для Пузиря Калитка - "голяк мастi, чирва свiтить". Калитка вибухає обуренням: "Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз морду пиндючить перед своїм братом!"Менi здається, Карпенко-Карий не змiг би краще дати характерис тику цим двом зажерам-хижакам, нiж вiн вклав її у цi слова персонажiв. Для мене вони - однаковi, незважаючи на рiзний рiвень економiчної могутностi, бо обидва становлять грубу, цинiчну i ненажерливу суспiльну силу. I у Калитки, i у Пузиря єдина мета - грошi, єдинi намiри - нагромадження багатства. Все iнше вiдступає на останнiй план у їхнiй свiдомостi: милосердя, людяне ставлення до родини, наймитiв, совiсть i поряднiсть. Може тому у мене i не викликає жалю Калитка, коли вiн мало не повiсився, вирiшивши, що життя без грошей не має сенсу.

Десь у глибинi душi по-людськи менi зрозумiлi мотиви, якими керувалися "хазяї нового суспiльного ладу" (мабуть, щось подiбне ми споглядаємо зараз, у сучаснiй Українi). Пiдкупає i любов Калитки до землi, його слова: "Ох, земелько, свята земелько, божа ти донечко!" Я теж дуже люблю землю i все живе на нiй. Розумiю i те, що не народилися ж i Калитка, i Пузир такими зажерливими хижаками, а тогочасна дiйснiсть вплинула на їхнi життєвi iдеали; може, колись першопричиною збагачення були цiлком зрозумiлi мотиви: кожна людина мрiє про добробут.