Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)
Комiчнi ефекти роману викликанi зiткненням ситуацiй, узятих iз романтичного середовища лицарських романiв i повсякденнiстю тодiш-ньої Iспанiї. Замiсть лицаря-красеня, сильного та непереможного, головним героєм стає другорядний ламанчський гiдальго, напiвбожевiль ний Алонсо Кехано. Вiн - карикатура на книжкового лицаря.
"Його уява переповнилася рiзними химерами, вичитаними iз тих книжок: чарами та чварами, битвами та боями, викликами та ранами, зiтханнями та коханням, розлуками та муками i всякими такими штуками", - iронiзує щодо його поглядiв Сервантес. Проте не лише посмiшку викликає у читачiв його образ: поряд iз смiхотворними "подвигами" на кшталт боротьби з вiтряками, важко не помiтити шляхетнiсть його намiрiв. Навiть така чудернацька боротьба проти зла варта краплi поваги, смiх зумовлений невдалими методами. "...Заради свободи так само, як i заради честi можна й потрiбно ризикувати життям, i, навпаки, неволя є найбiльшим з усiх нещасть, якi лише можуть статися з людиною", - з цими словами Дон Кiхота важко не погодитися. Герой Сервантеса кидає виклик усiй несправедливостi свiту. У романi є епiзоди, сповненi справжньої трагiчностi, де горе-герой майже впритул наближається до героїзму справжнього. Iнша рiч, що знову-таки невдало, але такої помилки, як зi спробою захистити хлопчика-пас тушка, мiг припуститися будь-хто. В цьому епiзодi Дон Кiхот бореться не з уявним злом, тут йдеться про невмiння передбачати наслiдки своїх дiй на кiлька ходiв уперед, тобто про явище досить розповсюджене. Дещо схоже вiдбувається i в iншому епiзодi, коли вiн визволяє засуджених неправим судом каторжникiв. Описане судочинство викликає настiльки сильне обурення, що вже не розрiзнити, якi розповiдi каторж-никiв були вигадкою, а якi - правдою. Але схильнiсть Дон Кiхота плутати одне з iншим призвела до того, що вiн не дiстав вдячностi вiд врятованих: знову при кращих намiрах зовнiшня поведiнка його була недоречною, подiбною до божевiлля. Наявнiсть в романi таких ситуацiй мимоволi викликає думку про те, що, можливо, вони i є головни ми, тодi як вiдверто комiчнi - лише антураж.
Зовсiм iнший ракурс - конфлiкт мiж iдеальним i реальним розкривається в ситуацiї, коли задля розваги герцога зброєносця Дон Кiхота Санчо Пансу роблять на короткий термiн нiби справжнiм губернато ром. Звичайний селянин, людина iз народу, Санчо Панса в цiй ролi виявляється значно мудрiшим суддею i кращою посадовою особою, нiж справжнi губернатори: безкорисливим, милосердним i справедливим. Саме це й поклало край жарту: подiбнi iдеальнi посадовцi були непотрiбнi реальному устрою.
До речi, Санчо Панса вiрить деяким обiцянкам свого господаря не через вичитану iдеалiстичнiсть, а швидше через звичайну неосвiченiсть. У повсякденних справах вiн постає розважливою та тверезою людиною. Отже, до розриву з реалiзмом призводить не лише надмiрна романтичнiсть, але й брак освiти.
А загалом, обидва герої Сервантеса викликають щиру симпатiю. Образ Дон Кiхота став прозивним для всiх проявiв кращих намiрiв i прагнень за вiдсутностi вiдчуття дiйсностi. Утворилося навiть нове слово: "донкiхотство", що має конкретний змiст, i прояви названого ним явища можна зустрiти й у приватному, i в суспiльному життi. Усiм варто час вiд часу замислюватися над тим, чи не розходяться бажання з методами, а реальне - з iдеальним. Тому роман Сервантеса цiлком заслужено пережив столiття.
Демократизм i гуманiзм у п'єсi Фрiдрiха Шиллера "Розбiйники"
Видатний нiмецький поет, драматург, естетик доби Просвiтництва написав чудову п'єсу "Розбiйники". Це перша його п'єса, що написана пiд враженням тиранiї принца Карла Євгенiя. Епiграф драми прямо вказує на її соцiальне призначення: "in Tiranos!" ("Проти тиранiв"). Суспiльне звучання п'єси було великим! У Францiї в перiод революцiї вона ставилась у театрах Парижа.
Протест героя драми проти всiх несправедливостей соцiального свiту має анархiчний характер.Герой п'єси Карл Моор читає Руссо, захоплюється героями Плутарха. Йому не подобається його епоха, де немає нiчого героїчного, в якому життя нудне, як болотна грязюка, що все затопила. "Людцi мудрять, наче щури, якi скребуть по палицi Геркулеса… Французький абат пресерйозно доводить, що Олександр був боягузом; хирлявий професор, що при кожному словi нюхає нашатирний спирт, читає лекцiю про силу. Пани, якi вiд кожної дрiбницi непритомнiють, критикують тактику Ганнiбала. Хай же вiн пропаде, кволий час кастратiв, який спроможний лише тiльки пережовувати дiї вiддалених часiв i калiчити коментарями героїв давнини".
Перед нами типовий герой "Бурi й натиску", який вiдкидає мiщансь ку впорядкованiсть, розумну врiвноваженiсть, який протестує проти тиранiї заради свободи особистостi, але розумiє свободу як повну розкутiсть, незалежнiсть вiд будь-яких суспiльних норм.
Герой Шиллера вiдкидає всi закони зовсiм. Вiн самовпевнено вiрить у силу особистостей, яка спроможна вчинити найграндiознiшi змiни в суспiльствi.