Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Чорна земля пiд копитами

кiстьми засiяна,

Кров'ю полита -

Тугою зiйшли тi костi

На Руськiй землi!

Твiр, написаний староруською мовою, перекладався поетами всiх часiв i народiв. Ми знаємо принаймi 18 перекладiв повного тексту "Слова..." на українську мову, а "Плач Ярославни" перекладав мало не кожен поет.

Афористичними i часто вживаними словами стали вислови: "Лучче нам порубаним бути, нiж полону зазанати", "...растекашеся мислiю по древу" та iншi.

Якої ж сили талант треба мати, щоб написати твiр, що живе бiльш як вiсiм столiть i не втратив своєї актуальностi!

"Слово о полку Iгоревiм" - це пiсня слави, вiрностi i патрiотизму наших предкiв, це прославляння нашої iсторiї.

I як добре, що цей прекрасний твiр попри всi перешкоди: вiйни, стихiйнi лиха, пожежi - таки дiйшов до нас. Дiйшов i говорить до нашої душi,

до нашої особистостi, показуючи, хто ми, яких батькiв дiти.

Князь Iгор - захисник руської землi у "Словi о полку Iгоревiм"

Найвидатнiшою пам'яткою лiтератури Київської Русi є "Слово о полку Iгоревiм". Сюжений змiст "Слова..." - змалювання походу князя Iгоря Святославовича проти половцiв 1185 року, що був одним з епiзодiв тривалої боротьби проти степових кочiвникiв.

Про цей похiд розповiдають також i лiтописи, додаючи подробицi, яких бракує в поемi. Але, як справжнiй художнiй твiр, "Слово о полку Iгоревiм" вирiзняється тим, що не просто розповiдає про перебiг подiй походу, а має чiтку, продуману побудову, що дозволяє невiдомому авторовi передати головну iдею й висловити власне ставлення до фактiв. Вiн обмiрковує цю iдею ще у вступi, а пiзнiше вiдверто звертається до найсильнiших володарiв Руської землi iз закликом об'єднатися.Оборона Руської землi вiд половцiв була важливим завданням ХI-ХII столiть. Але вирiшити його князi не змогли, i не тому, що їм бракувало хоробростi, а тому, що не було мiж ними узгодженостi в дiях. Доля князя Iгоря, центральної постатi "Слова..." є чудовою iлюстрацiєю цього твердження.

Князь Iгор у "Словi..." зображений хороброю та благородною людиною. Для нього характернi сувора, спокiйна вiдвага та рiшучiсть. Вiн нехтує "знаменнями" так само, як будь-якою небезпекою взагалi. Головнi рушiї його поведiнки - честь i слава.

Князь Iгор має усi риси iдеалiзованого, справжнього оборонця рiдної землi - вiрнiсть, вiдданiсть Батькiвщинi, стiйкiсть, хоробрiсть, енергiйнiсть, мужнiсть тощо. Вiдступити перед небезпекою йому здавалося ганебним, коли висланi вперед розвiдники сповiщають йому про несприятливiсть становища для руського вiйська, Iгор каже: "Якщо так вернутися, не бившись, сором буде нам гiрше смертi".

Але попри все його чекає поразка. "Краще ж би порубаним бути, нiж полоненим бути" - говорить вiн, та саме це йому судилося - iз золотого сiдла вiн "пересiв у сiдло кощiйове" (рабське). "А Iгоревого хороброго полку не воскресити" - з болем повiдомляє автор.

То чому ж Iгоря спiткало таке лихо?

"О мої сини, Iгорю i Всеволоде! - каже про це "золоте слово, iз слiзьми змiшане", Святослав, довiдавшись про гiрку долю Iгоря та його вiйська. - Рано почали ви Половецьку землю мечами разити, а собi слави шукати".