Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)
Твiр-лист. Навiки залишився у Тобольську
Люба Галино!
Я часто згадую тi днi, коли була у твоєму мiстi. Тобольськ знаходиться так далеко вiд Харкова: мiж нами зараз тисячi кiлометрiв. Чотири доби на поїздi - це й цiкаво, бо навiть у вiкно потяга побачила пiвсвiту. Але по-своєму й важко: чотири доби на колесах...
Коли я повернулась до Харкова, розповiла у школi про Сибiр, про Тобольськ. Дуже допомогли листiвки - мої друзi-однокласники нiби побували разом зi мною на березi Тоболу. Ще я розповiла їм про Iртиш, про пам'ятник Єрмаку, котрий встановлено в Тобольську. Зацiкавило моїх товаришiв i те, що у сибiрському мiстi народився Д. Менделєєв...
До тебе звертаюся iз проханням надiслати менi, якщо це можливо, ще декiлька комплектiв листiвок. I головне - надiшли менi, будь ласка, фотознiмки, котрi я в тебе забула. Перш за все, мене цiкавить знiмок будинку, де жив Павло Арсенович Грабовський. Я вже вирiшила для себе - пiсля закiнчення школи навчатимусь у педагогiчному унiверситетi на фiлологiчному факультетi. Може буду своїм учням розповiдати про Грабовсь кого i про свою поїздку до Тобольська, де вiн залишився навiки.
Павло Арсенович - наш земляк. Навчався в Харкiвськiй духовнiй семiнарiї. За зв'язки з народовольцями, поширення забороненої лiтератури був арештований i ув'язнений (перебував у Iркутську, Вiлюйську, Якутську, Тобольську).
Коли помирав, попросив поховати його поряд iз декабристами.
Галинко! Якщо можеш, надiшли менi й листiвки, на яких зображенi могили декабристiв та П. А. Грабовського.
Вiн помер далеко вiд України. Але думав про неї, писав про неї i для неї.
Менi спало на думку: якщо я поверталась до Харкова чотири доби потягом, то скiльки ж iшли в Сибiр закованi в кайдани люди? Уявляєш, Галинко!
До побачення. Твоя подруга з України.
Твiр-мрiя. "Софiївка" - це вже iсторiяЄ у м. Уманi (на Черкащинi) дендрологiчний заповiдник. Створено його на замовлення графа Ф. Потоцького i названо так на честь його вродливої дружини Софiї. Десятки тисяч крiпакiв працювали на будiвництвi цiєї визначної пам'ятки українського садово-паркового мистецтва.
Чим же вона така визначна? Чому ще й зараз їдуть туди люди, щоб подивитись на диво, створене людськими руками?
Будувалась "Софiївка" двiстi рокiв тому: у 1796-1800 роки. Крiпаки рили канали, штучнi озера, глибокi гроти. А потiм насаджували дерева.
Я не була в Уманi, не бачила "Софiївки", але читала про неї i тому дуже хочу там побувати. Хочу побачити i вхiднi ворота парку, ´роти Венери та Дiани, Критський лабiринт, рожевий павiльйон на островi кохання. Є там ще Амстердамський шлюз, Китайська альтанка, Мертве озеро...
Я бачила рiзнокольоровi листiвки iз зображенням цього заповiдни ка. На художньому фото - численнi скульптури за античними сюжетами. Там є статуя Еврипiда, якiй уже 500 рокiв!
Але на фото не побачиш фонтанiв, водоспадiв, шлюзiв... Має "Софiївка" навiть свою пiдземну рiчку Стiкс.
I все це побудовано руками крiпакiв!
Як розповiли менi книжки, 1831 р. цар Микола I вiдiбрав парк у Потоцького i передав його у власнiсть своєї дружини. Вiдтодi парк називався "Царициним садом".