Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Щоб сидiло поруч тебе сонце в сяйвi цнот i слав,

Щоб злочинцiв супротивних ти дощенту подолав.

Лиш тодi, коли звершиться прагнення моє святе,

Я в Аравiю поїду, стрiну сонце золоте.

Але Тарiел благородно вiдкидає це бажання Автандiла, i тiльки пiсля його одруження приймає його допомогу, що пiдтверджують i слова українського поета Микола Бажана: "не визнаючи переваг чи неперебор них перетинок мiж расами й племенами, почуття братньої самовiдда ної дружби об'єднує своїх героїв".

Стверждення величi i краси справжнього кохання у п'єсi "Ромео i Джульєта" Вiльяма Шекспiра

Тема кохання - одна з вiчних тем в лiтературi. Кожен письменник висвiтлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цiєї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують мiж собою, ми вiдразу згадуємо шекспiрiвських героїв - Ромео i Джульєту.

Кохання та ворожнеча - двi одвiчнi протилежностi. Їх зiткнення призводить до великих трагедiй. Одну з них i зобразив славетний англiйський драматург i поет Вiльям Шекспiр, великий майстер слова i гуманiст.

Кохання Ромео i Джульєти, свiтле, чисте та жертовне, розквiтло у часи феодальної ворожнечi. За тих умов воно було викликом усьому суспiльству, без перебiльшень його можна назвати навiть героїчним.

Роди Монтеккi та Капулеттi були непримиренними супротивника ми, поколiння за поколiнням брало участь у боротьбi, коли раптом сама природа подарувала їхнiм нащадкам несподiване диво: двоє зустрiлися i покохали одне одного. Тодi усi умовностi, стара мораль, навiть небезпека виявилися вiдкинутими. Саме таким i має бути справжнє кохання, саме в цьому i ховається його переможна сила.

Ллється кров, обставини змушують Ромео стати проти власної волi вбивцею, вiн має тiкати, взагалi усе темне та зле протистоїть цьому почуттю, усе нiби покликане заважати закоханим. Але Ромео здатен ризикнути життям лише заради того, щоб побачитися з Джульєтою, зумисне затягуючи зустрiч. Джульєта також ладна пiти на ризик в iм'я кохання, приймаючи зiлля, що допоможе їй зiмiтувати власну смерть: лише так вона дiставала змогу вирватися з павутиння умовностей i зовнiшнiх обставин.

Кохання має бiльшу цiннiсть, нiж життя, на думку обох закоханих. Життя нiчого не варте, якщо не можна бути разом.

Так, їхнє почуття виявляється сильнiшим за смерть, хоча лише смерть дозволяє їм об'єднатися. Герої гинуть, але насправдi це не поразка, а перемога кохання. Програє стара мораль ворожнечi: трагiчна розв'язка особистої долi Ромео i Джульєти примиряє старше поколiння Монтеккi та Капулеттi.

"Немає повiстi сумнiшої на свiтi, нiж повiсть про Ромео i Джульєту", - стверджує наприкiнцi п'єси Шекспiр. Але цей сум - свiтлий, а трагедiя в цiлому - оптимiстична. Обставини не знищили кохання, не роз'єднали Ромео i Джульєту. Мораль кохання - а кохання завжди символiзувало саме життя - приходить у свiт i утверджує новi цiнностi, хай настiльки дорогою цiною, дарує надiю на краще. Попри все, життя перемагає смерть, а любов - ненависть.Конфлiкт мiж iдеалом та дiйснiстю - центральна проблема роману Мiгеля Сервантеса де Сааведра "Премудрий гiдальго Дон Кiхот Ламанчський"

Найкращий iз романiв iспанського письменника Мiгеля Сервантеса де Сааведра, що звiковiчив його iм'я в лiтературi "Премудрий гiдальго Дон Кiхот Ламанчський" був задуманий як пародiя на середньовiчнi лицарськi романи, але дуже швидко перерiс вихiдне завдання автора, який пiднiсся до рiвня спроби вирiшення "вiчних" фiлософських питань i складних морально-етичних проблем. Але й первiсне завдання вже мiстило в собi зародки майбутнього "перетворення": бажання написати пародiю було викликане величезним розривом мiж тематикою й зображенням життя в популярнiй тодi лiтературi та власне дiйснiстю. Вiд такої постановки питання лише пiвкроку до iдеї, що стала головною в романi: конфлiктом мiж iдеалом i дiйснiстю.