Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

В оповiданнi "Хто ти?" вiн знайомить нас iз Галею, котра приїхала до матерi. Галя - гарна дiвчина. Ось як письменник змальовує її зовнiшнiсть: "Дiвчина була вогнисто-руда, її коси роздимались хвилями тугого полум'я. Пiд тим полум'ям свiтилось чистою бiлизною напрочуд вродливе обличчя, на якому особливо вирiзнялись брови та очi - глибокi й блакитнi".

Читаємо оповiдання далi - i жах охоплює серце. Виявляється, Галя приїхала до матерi, котра її покинула ще маленькою. Вiдцуралась!

Дiвчина виросла i все ж таки захотiла побачити свою матiр, позна-йомитись з нею. Вона дiстала адресу. Приїхала...

Але мати її навiть не впiзнала, бо лежала хвора. Коли дiвчина навiдалась до лiкарнi, хвора виснажена жiнка лише запитала: "Хто ти?"

Дуже сумне оповiдання. Я читала його з болем у серцi - так шкода було Галю. Але ж у неї, виявляється, є братик i сестричка, Галя-молодша.

Дiвчинка, ображена матiр'ю, могла б поїхати кудись якомога далi вiд свого болю... Але вона йде до маленьких дiтей своєї хворої матерi, котра лежить у лiкарнi i, мабуть, вже не повернеться додому...

Галя розумiє, що повинна потурбуватись про цих дiтей. Вона сама пережила суворе дитинство - без тепла i турботи материнської... Тому й хоче зiгрiти Iлька та Галю-молодшу.

Ось таке оповiдання написав Євген Гуцало: воно сумне, аж до слiз... I все ж хочеться сподiватись, що Галя-старша залишиться з маленьки ми дiтьми, зiгрiє їх. Бо вона цього хоче...

Твiр з народознавства. ОберiгНашi давнi предки обожнювали природу i вiрили в iснування добрих i злих сил у нiй. Намагаючись захиститися вiд зла, люди створили для себе цiлу систему оберегiв. Що це таке? Берегиня, обереги - це давнi добрi символи. З їхньою допомогою народ зберiг свою родовiдну пам'ять, iсторiю, культуру.

За давнiми уявленнями предкiв, свiт складався з трьох частин: небесна частина з божествами, що жили на нiй, а також свiтилами - сонцем, мiсяцем i зорями; земна - з людиною i землею, на якiй вона жила; пiдземна - з духами зла, смертю, душами померлих родичiв.

За цими ж принципами людина збудувала своє житло. Дах - небесна частина, середня частина - власне житло i нижня, яка мiстилася в землi. Вiкна - це очi хати, через якi людина пiдтримувала зв'язок з божеством, а порiг - це межа мiж людським свiтом i свiтом померлих.

Людський свiт має потужну добру силу - вогонь у печi, який iде вiд сонця.

Щоб зло не проникло в людський свiт, над вхiдними дверима вирiзували символи-обереги: кола, розетки, хрести.

Люди мали й iншi обереги. Наприклад, рушник. На ньому вишивали магiчний знак - Дерево життя. Над ним зображувалися зiрки, символiзували зоряне небо. Вiд Дерева життя чiтко вiдмежовується лiнiєю пiдземний свiт, у якому все зображалося в перевернутому виглядi (квiти голiвками донизу). На рушник наносили обереги: ромби, квадрати, якi символiзували безперервнiсть iснування людського життя i природи.

Наступний оберiг - це хлiб. Вiн має круглу форму - форму сонця. Як сонце дає життя всьому, так i хлiб живить усiх людей.

Жодне свято не проходило без хлiба. При вiдвiдуваннi новонародже ного йшли з хлiбом, на весiллi не обходилися без хлiба-солi, благослов ляли молодих хлiбом, проводжали в останню путь знову ж таки хлiбом.

Завжди людину, яка приходила до хати, пригощали хлiбом. Це означало, що вона вже не має морального права приносити цiй хатi зло.

Крiм хлiба-солi, велику магiчну силу, як вважали, мала вода. Особливо шанували i користувалися непочатою водою з криницi. Дiвчата використовували її для чарiв, немовлят купали саме в такiй водi.

У християнських вiруваннях вода також посiдає чiльне мiсце. Особливо цiлющою вважають воду, освячену на Водохрест (йорданську воду). Нею виливали хворих, кропили всi кутки хати, щоб не пiдступало зло.