Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Ранiше бiля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, бiля родинного вогнища, навчали поважати свiй рiд, розповiдали про його старiйшин, про те, як вони жили, що робили, як спiвали пiснi. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дiтей допомагати один одному, любити одне одного. Зiбравшись усiєю родиною, вирiшували, як мають вiдзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми.

Хата дає селяниновi надiйний захист, оберiгає вiд негараздiв, дарує свiт.

Такi спiльнi зiбрання бiля родинного вогнища залишались у па-м'ятi людини на все життя як найсвiтлiша згадка про своє дитинство, про свою сiм'ю, про родиннi традицiї. Про це так гарно написав Андрiй Малишко:

Та де б не ходив я в далекiй дорозi,

В чужiм чи у рiднiм краю,

Я згадую вогник у тихiй тривозi

I рiдну хатину свою.

Бо дивляться в далеч засмученi очi,

Хоч тiнь там моя промайне.

Бо свiтиться вогник у темнiї ночi,

Мов кличе додому мене!

Твiр з народознавства. Щоб велося од хлiба до хлiба

Початок жнив - зажинки - в усi часи були подiєю урочистою. Ряд магiчних дiй та обрядiв, якi при цьому виконувалися, мали забезпечи ти успiх у роботi, зiбрати урожай без втрат.

Зажинки починали у легкий день - вiвторок, п'ятницю. Колоски, скошенi першими, клали навхрест. Коли йшли додому, збирали їх i робили квiтку або хрест, який на Спаса освячували в церквi. Зерно берегли для засiву пiд наступний урожай. Вiдвар iз цих колоскiв вважався цiлющим при гоєннi ран вiд порiзiв. Жнива в давнину проводилися толокою, тобто кiлька сiмей об'єднувались, щоб спiльно по черзi обробити свої поля.

Цiкаво вiдбувалися зажинки у нас на Слобожанщинi. Спочатку стелили на полi скатертину, клали хлiбину - щоб велося од хлiба до хлiба. А тодi вже починали жати.

Закiнчувалася толока обiдом у господаря, жниварськими пiснями, в яких господарю дякували за шанобливе ставлення до працiвникiв, щедрий обiд i бажали щастя, благополуччя.

Твiр з народознавства. Про квiтку папоротi

Легенда розповiдає, що квiтне папороть тiльки одну мить опiвночi на Iвана Купала. Маючи цю квiтку, можна вiдшукати всi скарби, як би глибоко пiд землею вони не знаходилися. Правда, знайти у лiсi таку квiтку набагато важче, нiж самi скарби.

За розповiдями, опiвночi iз широких листкiв папоротi несподiвано з'являється пуп'янок, який на очах починає зростати i пiднiматися вгору, а потiм з нього з'являється червоно-вогненна квiтка, така яскрава, що боляче дивитися. У цю мить треба квiтку зiрвати. Але людинi дуже рiдко вдається це зробити. Нечиста сила не хоче допустити її до чудової квiтки, яка має дорогоцiннi властивостi. Пiд час квiтування папоротi начебто чути якiсь голоси та гуки (це нечиста сила так лякає людей, щоб не втратити чарiвну квiтку).