Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Гей, не один лях лежить головою в воду.

("Гей, не той то хмiль...")

Та були i поразки. I панували в Українi польскi та литовськi поневолювачi. Тодi козаки ставали гайдамаками, брали до рук свяченi ножi.

Ой ви, ляшки, та недовiрки,

Годi ж панувати,

Гей, недалеко iде Гонта,

Дась вiн вам взнаки.

("Ой наварили ляхи пива...")

Поруч з ним - його найближчий друг Максим Залiзняк.

Отак Максим Залiзняк

Iз панами бився

I за те вiн слави

Гарной залучився.

("Максим козак Залiзняк")

Столiттями точилася боротьба. В народних пiснях ми знаходимо метафоричнi картини:

Чорна рiлля зорана

I кулями засiяна, гей, гей!

("Чорна рiлля зорана")

Хто ж оборонить цю землю? Хто стане на її захист? Козацькi лицарi - бiльш нiхто. Люди, що найбiльше в свiтi люблять Україну, готовi за неї життя вiддати, навiть пiсля смертi хотiли б залишитися в її пам'ятi. Нiякi тортури не можуть змусити козака зрадити рiдну землю i вiру християнську. В Царградi висить "за гак ребром зачеплений" Байда та стрiляє в турецького царя. "Ото ж тобi, царю, за Байдину кару", - закiнчує "Пiсню про Байду" сивий кобзар.

А ось закований у кайдани невiльник Самiйло Кiшка говорить ляховi Бутурлаку:

Бодай же ти того не дiждав,

Щоб я вiру християнську пiд нозi топтав!

("Самiйло Кiшка")

А коли i траплялася зрада, то вона безжально каралася. Як колись Тарас Бульба, дає благословiння на покарання свого сина Сави старий героїчний козак Чалий ("Ой був в Сiчi старий козак").