Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Хоч не одного там калiчили тi скали,

Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.

Каменярi не чекають нашого спiвчуття за їх страждання, i я це зримо вiдчула, прочитавши:

I кожний з нас те знав, що слави нам не буде

Нi пам'ятi в людей за сей кривавий труд.

Але в цьому менi не хочеться з ними погоджуватися, бо вдячна людська пам'ять возвеличила їх подвиг заради нащадкiв. Цей подвиг каменярi здiйснювали, потерпаючи вiд фiзичних i моральних втрат, коли доводилось поривати з минулим:

...i в нас не раз душа болiла,

I серце рвалося, i груди жаль стискав...I хоч за ними "сльози ллють малi, жiнки i дiти", але каменярi свiдомо йдуть обраним шляхом, бо перед ними - свiтла мета: "i щастя всiх прийде".

Прочитавши вiрш уперше менi здалося, що вiн переобтяжений картинами виснажливої працi i фiзичних мук будiвникiв дороги. Та потiм я зрозумiла: в такий спосiб поет символiчно вказав на ту страшну цiну, якою добувається щастя, особливо, коли це щастя спiввiтчизникiв.

А за нього можна "кров'ю власною i власними кiстками" виборювати нове життя, в якому "щастя всiх прийде по наших аж кiстках".

Iван Франко вiрить у це i переконує нас, читачiв сьогодення, що його каменярi, "не герої... i не богатирi", жили i виборювали майбуття iз щирою вiрою у те, що їх громадське призначення - "скалу сесю розбить" заради вiдродження рiдної землi.

Я впевнена, що "Каменярi" нiкого не залишать байдужим, бо вiрш цей (виражаючись символiкою мови Франка) написаний i пронизаний кров'ю i потом борцiв-патрiотiв, каменярiв нашого сучасного суспiльства.

I сьогоднi, коли наша Україна вiдзначила десятилiтнiй ювiлей проголошення своєї незалежностi, їх образи постають перед нами з новою силою, викликаючи глибоку повагу i вдячнiсть.

Трагiчна доля пiдгiрського селянина у творах Iвана Франка

Пiдгiр'я, любов ненаглядна моя!

Ось ти, пеленою снiжною

Покрите, неначе красавицi труп,

Без руху лежиш предо мною.

/ I. Франко /

Iвана Франка ми знаємо як великого українського письменника

i громадського дiяча. Його життя i творчiсть були тiсно пов'язанi з життям народу, вiдображали його бажання i прагнення, вiдкривали рiдному народовi широкi обрiї свiтової культури. Наскрiзь людяний Франко оддає своє серце i всi свої симпатiї тим, хто "в потi чола" добуває хлiб не тiльки для себе, але й для iнших, тих, що самi не працюють. Разом iз вiрою в людину в душi Франка живе вiра у свiтлу будучнiсть нашої землi. Тема Пiдгiр'я у Франка розкрита у рiзних творах, таких як "По селах", "Пiдгiр'я взимi", у збiрцi "Борислав", "Трагiчна доля пiдгiрського селянина". У цих творах у поета виникає свiтлий сум, навiяний спогадами про зустрiчi з краєм свого дитинства, зеленим, до болю рiдним Пiдгiр'ям i його селами невеселими, рiчками, "маленьки ми хуторами серед лук i нив", простими хлопськими хатами, де вiн жив i переживав свої моменти осяйнi i першi розчарування. Iван Франко зображує не тiльки природу Пiдгiр'я, але й пише "про бiднiсть, голод, муку, про хворих дiтей, що тут сотнями мруть, про ту безпро-свiтну розпуку". Поет ставить собi таке болюче питання: "Невже-таки вимерло всяке життя... Пiдгiр'я моє ненаглядне?"