Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Страшне зубожiння селянства, велика смертнiсть дiтей, тяжке знедолене життя дорослих - все це правдивi трагiчнi сторони тогочас ного суспiльного устрою. Та в цьому страшному моторошному свiтi простi селяни зберегли у своїх душах iскорки великої любовi, доброти, порядностi. Зовсiм нестерпним пiсля смертi матерi стає життя героя оповiдання "Немає матусi". Але згадка про матiр, її велику святу любов до своїх дiтей, її вмiння знайти для кожної дитини ласкаве слово, її по-стiйна турбота про них - все це додає йому сили жити i перемагати труднощi.

Любов'ю до знань, прагненням до чесного трудового життя сповнене серце i головної героїнi повiстi "Страчене життя" Оленки. Здається, всмiхнулась доля бiднiй дiвчинi. Може, "вийде в пани" колись i селянська дочка. Великi здiбностi, чиста нiжна душа, наполегливiсть i працелюбнiсть дали можливiсть їй здобути знання, спецiальнiсть учительки. Та жорстока дiйснiсть призводить i цю дiвчину до самогубства. У тогочасному суспiльствi не бачив Тесленко жодної можливостi для простих трудiвникiв села. Страчено життя ще однiєї хорошої людини.

Багато оповiдей Тесленка iз сiльського життя, iнтелiгенцiї того часу мають трагiчне звучання. Якщо й змальовує вiн борцiв за права народу, то й їхня доля - це поневiрення, арешти, тюрма. Гiрка правда про життя людей тогочасної України звучить у кожному словi творiв цього своєрiдного талановитого письменника.

Мої роздуми над повiстю Архипа Тесленка "Страчене життя"Повiсть "Страчене життя" одностайно вважається вершиною творчостi Архипа Тесленка, видатним явищем в усiй українськiй прозi 10-х рокiв ХХ столiття. Вона створювалася тодi, коли в країнi, здавалось, усе завмерло пiсля бурхливих подiй 1905-1907 рокiв. Автор подає картину суспiльного життя на селi в перiод урядової реакцiї, але за цими художнiми узагальненнями стоїть реальне життя конкретних людей. Так, в образi головної героїнi повiстi Тесленко показує трагедiю двоюрiдної сестри Зiнаїди Строй, котра покiнчила життя самогубством, не знайшов ши виходу iз приниженого становища.

Оленка Панасенко викликала в моєму серцi глибоку повагу до себе своїм прагненням здобути освiту, стати вчителькою, жити багатим духовним життям. Над усе її душа сповнена бажанням вирватися з безпросвiтнього селянського побуту, допомогти батькам, якi ледве зводили кiнцi з кiнцями: "Я з грязi вилiзти хочу. Я бажаю до чогось великого, гарного йти, бажаю людськостi, правди в життi..."

Та реальнiсть виявилася жорстокою й немилосердною. Ми бачимо, як вiдбувається поступовий крах надiй головної героїнi. Я читаю сторiнку за сторiнкою - i в душi наростає вiдчуття трагiчної розв'язки, бо вiдчуваю, як наростає вiдчай в Оленчинiй душi. Не може така дiвчина змиритися з приниженням своєї гiдностi! Хай вона прощає матерi штовхання у спину перед суддею i жорстокiсть батькiвського докору - у неї моральнi борги перед батьками. Але дiвчина не може пробачити собi того, що власноручно переписала ту кляту заяву i тим самим проявила легкодухiсть. Вона з вiдчаю свiдомо обирає смерть, бо її чиста i свiтла душа не може змиритися з дiйснiстю. Менi дуже важко погодитися з таким рiшенням Олени, яка стала для мене близькою, бо ж її життєвi принципи i настанови багато в чому збiгаються з моїми. Хочеться зупинити її, допомогти, коли чуєш її слова: "А жить так бажається... жить, працювать, робить щось гарне, велике". I поруч iз цiєю жадобою до життя стоїть гiрке розчарування Олени: "Де ж те гарне, велике? У мрiях, надiях, у книгах!.. А в життi? Нiкчемнiсть, нiсенiтниця, зло…"

Та я розумiю, що смерть Оленки - це протест проти суспiльства, яке пригнiчує особистiсть, руйнує волю i душу людини. Життя дiвчини не "втрачене", а "страчене" тими суспiльними умовами, в якi вона потрапляє, закiнчивши навчання. Мрiї про працю на користь народу розбиває жорстока дiйснiсть. Тут, на мiй погляд, криється глибокий задум автора: Оленка - символ високої духовностi, що з давнiх часiв є невiд'ємною i виразною рисою характеру українського народу. Але в умовах злочинної дiйсностi, тогочасного безправ'я царського самодержавства їй не вистачає сил, щоб побороти зло. I тодi вона кидає виклик усiй системi, що гнобила цю духовнiсть, своїм самогубством.

Однак автор спрямовує читача до думки, що цей вчинок не є виходом iз становища. Вiн подає надiю: варто перечекати найважчу бiду, як чорну нiч - i сонце зiйде! (Недаремно Тесленко повiдомляє, що запрошення на роботу надiйшло Оленцi одразу пiсля її похорону).

...Повiсть вже прочитана, але ще надовго залишає по собi глибокi почуття, роздуми про добро i зло, про те, як i навiщо жити. Власне, мене ця повiсть навчила однiєї важливої iстини, яку я вiзьму iз собою у подальше життя: якщо твоє серце сповнене добром, то його треба вмiти зберегти i вiдстоювати до останнього подиху! Нашi мудрi пращури заповiдали нам: "Правдою життя стоїть".

Якi настрої i почуття викликає оповiдання Євгена Гуцала "Хто ти?"

Євген Пилипович Гуцало - письменник з Подiлля. Багато писав про дiтей i для дiтей.