Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

В пухнасту

снiгу кучугуру -

гарячими щоками!

Отак би покохати... -

пише Iсiкава Токубоку в ХХ столiттi тими простими, але напрочуд точними словами, як це колись робили його попередники. Передане

у вiршi почуття вiдверто не названо, але читач його може зрозумiти краще, нiж якби це було висловлено прямим текстом. Для того, щоб досягти такої майстерностi, потрiбне дуже тонке сприйняття дiйсностi, за якого частинами цiлiсного образу стають i барви, i звуки, i будь-якi вiдчуття, але на перше мiсце цього комплексного сприйняття у вiршi вийде щось найголовнiше, те, що передасть головну сутнiсть.

Дивлюсь

на замурзанi руки,

а нiбито бачу,

що сталося

з серцем моїм.

У цьому вiршi Токубоку стан душi зображується через зовнiшнiй, зоровий образ, а цiлому знову виникає цiла картина, що має свої власнi барви. Це ми можемо побачити в будь-якому його вiршi: кожен має свiй неповторний вiдтiнок, який тому й кидається в очi, що не мiшається з iншими кольорами.

Я аж завмер -

листочком платана

вiтер торкнувся губи.

Тут уже iншi барви та звуки, але знову так само прозорi та чистi. Щось дуже проникливе i хвилююче ховається в цiй зовнiшнiй простотi. Навiть для людини, що належить до iншої культури. I не дивно, що спiввiтчизниками Iсiкави Токубоку його творчiсть була оцiнена настiльки високо, що iм'ям цього поета названо мiсяць.

Ствердження у образi Андрiя Соколова перемоги людяностi та вiдповiдальностi за долю Батькiвщини (за повiстю Михайла Шолохова "Доля людини")

"Доля людини" - роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагiчними подiями, вiйною, що була тяжким випробуванням в життi цiлого народу. З цiєю метою Шолохов добирає епiзоди, що краще за iншi дозволяють зрозумiти цю проблему. Чи витримає Андрiй Соколов, головний герой твору, важкi втрати, чи збереже вiру в життя й людей, чи пройде вiн iспит на людянiсть, i взагалi, що виявиться сильнiшим: обставини чи його характер, - це питання стає наскрiзним в повiстi. Низка епiзодiв об'єднується не тiльки образом Соколова, а "круговою" композицiєю i прикутiстю уваги до цього питання, а ще окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає у образ складного життєвого шляху взагалi. Багато разiв повторюється у цьому лейтмотивi слово "тяжко": "Тяжко менi, братцю, згадувати, а ще тяжче розповiдати про те, що довелося пережити..." Окремої iсторiї або окремої пригоди в повiстi немає, життя Андрiя Соколова осмислюється автором як явище епохи.

У чужiй землi Андрiй "поховав останню свою радiсть i надiю" - свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Вiн знав й iншi втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалi може довестися витримати людинi. Хоча Андрiй Соколов нiби не здiйснював особливих подвигiв, у розказаних автором епiзодах достатньо свiдчень про його мужнiсть. Вiн - герой, хоча герой непоказний, один з мiльйонiв подiбних "непомiтних героїв".