Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Оповiдання "Каторжна" не дарма називають лiтературознавцi психологiчним. У ньому головне - не подiї, а психологiя вчинкiв людини. Зважаючи на вчинки лiтературних героїв, маленькi читачi повиннi замислитися над своєю поведiнкою, бо головна мета Грiнченкових оповiдань для дiтей - виховання почуттiв добра, любовi та гуманiзму.

Наталя - жертва суспiльства (за оповiданням Бориса Грiнченка "Дзвоник")

Оповiдання "Дзвоник" належить до дитячих оповiдань Б. Грiнченка, у яких письменник змальовує дiтей, що занадто рано стали дорослими, їм довелося стати працiвниками та няньками рiдних та нерiдних малят. У них немає щасливого дитинства, iграшок, дитячих забав. Увесь час поглинають турботи дорослого жорстокого життя, точнiше боротьби за це життя.

Така страшна сирiтська доля випала й героїнi оповiдання "Дзвоник" - Наталi. Вся увага письменника зосереджена на показi моральних страждань дитини, що опинилася в незвичайних умовах, у зовсiм незнайомому середовищi, серед людей, якi не хочуть i не можуть зрозумiти її душi. Здавалося б, тепер Наталi стало краще: вона нагодована й одягнена, спить у теплому лiжку, начальниця її не б'є i не лає. Та все ж дитинi неймовiрно тяжко: щоденне глузування з "селючки", обзиван ня нестерпним прiзвиськом, вiдторгнення вiд iнших, вiдчуженiсть тяжким гнiтом притиснули її.

Головне непорозумiння, яке i стало причиною трагедiї маленької дiвчинки, полягало у тому, що Наталя не знайшла тут привiтного ставлення до себе, не могла почути нi рiдної мови, нi рiдної пiснi, нi необхiдної для дитини приязнi та теплоти. Це не могло сприяти розвитковi того доброго, що десь глибоко жеврiло в душi нiкому не потрiбної сироти.

Наскрiзний образ дзвоника, створений Грiнченком, виявився тiєю характерною реалiєю, яка напрочуд зримо пiдсилює i довершує вiдчуття нестерпностi казарменого режиму. Дзвоник паралiзує волю дитини, сковує її думку. Вiн здається Наталi живою iстотою, яка за всiма наглядає, несподiвано вривається в її спогади.

Через роздуми маленької дiвчинки Грiнченко показує, як її внутрiшнiй бiль переростає у вiдчай i в самотнiй душi з'являється думка про самогубство. Страшним акордом у цьому психологiчному процесi постає прохання Наталi, звернене до начальницi дитячого притулку: "Олександро Петрiвно, дозвольте менi втопитися у дворi в колодязi!" Повторене тричi, воно з винятковою силою художньої правди розкриває трагедiю маленького самотнього серця.

Начальниця не зрозумiла її трагедiї, не захотiла навiть дiзнатися про причини, що пiдштовхнули дитину, добре виховану, тиху i сором'язливу , просити дозволу померти. Зневажання дорослими дитячих проблем призводить до страшних людських трагедiй. Наталя нiколи не зможе забути цього дня, свого прохання, зневажливої вiдповiдi начальницi.

Оповiдання "Дзвоник" за темою i характером розгортання конфлiкту не має аналогiв в українськiй лiтературi. Воно позначено глибиною проникнення у внутрiшнiй свiт дитини та великою любов'ю до неї.

Iдучи вiд конкретних життєвих випадкiв, Борис Грiнченко майстер но узагальнював їх, а довголiтня вчительська праця допомагала йому розкривати поведiнку дiтей у найрiзноманiтнiших ситуацiях. Вiн, насамперед, прагнув пiднести високi гуманiстичнi iдеали, навчити юних читачiв гуманностi.

Мотиви громадянської лiрики Бориса ГрiнченкаЩоб визначити важливiсть внеску Б. Грiнченка в українську поезiю, варто спiввiднести його доробок з тими невiдкладними завданнями, якi постали перед поезiєю у перiод розквiту критичного реалiзму. Це - боротьба за подолання "псевдошевченкiвських шаблонiв", орiєнтацiя поетичного слова на пряме "втручання" у суспiльне життя, що спонукало до наростання у поезiї "енергiйної дикцiї", заснованiй на "живiй кровi i нервах" автора, на його вiдвертому, беззастережному служiннi визвольним прагненням трудящих.

Про характер власної поетичної творчостi Борис Грiнченко зауважував: "Я нiколи не належав до тих поетiв, що увесь свiй час можуть оддавати пiснi. На поезiю завсiгди я мав тiльки короткi хвилини, вiльнi вiд працi - часом любої, дорогої, здебiльшого - нудної, наймитської. Моя пiсня - то мiй робiтницький одпочинок i моя робiтницька молитва - надiя".