Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Вони зiйшлися, неборать,

В iм'я найвищої мети,

Щоб всiм єдиним фронтом йти,

I перегризлись, як собаки,

Пересварились, як коти,

I розповзлися знов, як раки.

О. Олесь не шкодує i себе, розчарованого, зневiреного, - то намагається виправдати свiй крок, хоча б перед своєю совiстю, то впадає у вiдчай:

О, недурно в скорботах ми плачемо

На вигнаннi в холодних свiтах,

Ми своєї землi не побачимо...

Тiльки, може, у мрiях, у снах.

Неодноразово поет поривався на Україну, жив надiєю на повернен ня, але його стримували сумнiви. Знав вiн про немилосердний голод 33 року, знав, що один за одним зникали у безвiстi письменники, а роки Великої Вiтчизняної переживав особливо боляче - сам хворiв, приголомшений був смертю свого сина О. Ольжича у концтаборi Заксенхау зен. Iз глибини душi рвалися слова:

О принесiть як не надiю,

То крихту рiдної землi:

Я притулю до уст її

I так застигну, так зомлiю...

Вдячнi нащадки - письменники, поети, лiтературознавцi повертають поета О. Олеся i його класичнi шедеври на Батькiвщину, до рiдного народу. I ми вiримо, що доля творчої спадщини О. Олеся буде щасли-вiшою, нiж його особиста доля.

Правдивi картини життя трудового народу у творах Архипа Тесленка

Коли дивишся на портрет Архипа Тесленка, бачиш засмучене обличчя, очi, сповненi журби. Згадуєш його трагiчне, сповнене поневiрянь життя, його слова: "Життя моє справдi таке, що треба звiрячого органiзму, щоб я перетяг за тридцять рокiв". Багато його оповiдань носять автобiографiчний характер. Це правдивi картини його життя. Життя письменника-iнтелiгента, вихiдця з простого народу. Це справжнi художнi, правдивi документи тiєї епохи, епохи першої росiйської революцiї, епохи розшарування села, зубожiння та спролетаризування селян.

Правдиве змалювання тяжких картин тогочасного життя ми знаходимо в його оповiданнях "Хуторяночка", "За пашпортом", "Немає матусi", "Любов до ближнього", "У схимника" та iн. Кожне з них, лаконiчне, виконане в простiй задушевнiй розповiдi очевидця. Оповiдач - людина добра, гуманна, проста. Вiн добре знає життя простих людей i глибоко спiвчуває їм.

Перед нами трагiчна доля дiвчини - хуторяночки Марини, яка оповiдає, як тяжко довелося їй працювати в наймах. Її праця, чесна, добросовiсна, часто дуже тяжка, зовсiм не цiнилась. Працювала з ранку до ночi за копiйки. Та все ж стягнулась на кожушину якусь i матерi допомагала. Почала вже мрiяти i про свою сiм'ю. Та нема худiбки - i нiхто замiж не вiзьме. Кинулась худiбку заробити, а тут пан зi своїми домаганнями. Всi грошi, зiбранi на придане, до суду вiднесла, якби тiльки "спекатися панської любовi". Та й у вiдчаї втопилась. Ось одна з трагiчних картин життя молодої дiвчини. Нi праця, нi врода, нi великi чесноти - нiщо не має значення, якщо ти наймичка. Селянин, поставлений у таку залежнiсть вiд пана, що всi його намагання вирватись iз неволi, зажити вiльно, мати хоч якийсь достаток - марнi. Ось герой оповiдання "За пашпортом". Вiн, як i Марина, вирiшив змiнити своє життя, спробувати заробити бiльше грошей, нiж тi кривавi копiйчини, якi платив йому пан. Та й образи пана терпiти вже не мiг. Вирiшив податись до Одеси на заробiтки. Але паспорта не отримаєш, бо пани з владою заодно. Їхнi iнтереси вона захищає, бiдняковi ж правди нiде не знайти.