Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Чужина - могила, чужина - труна,

Душа на чужинi, як чайка сумна, -

Лiтає i квилить в сльозах без гнiзда:

Навiк його змила бурхлива вода.

Так писав поет, якого ще знали на Українi в першi пореволюцiйнi роки, якого захоплено читали, адже вiршi були мелодiйними, народнопоетичними. Митець зумiв з особливою експресивною напругою "переплавити" народнi переживання i сподiвання в болiсно-вразливiй своїй душi i емоцiйно сильно вилити це в безсмертних поетичних рядках своїх поезiй. Вiн, знаходячись за межами рiдної України, переживав i свiтлi надiї рiдного народу на визволення, i трагiчнi поразки першої росiйської революцiї, оплакував у своїх поезiях загиблих та загорявся новим, зiгрiтим революцiйними загравами гнiвом проти насильства i зла:

Ми не зложимо зброї своєї...

Дужi в нас i бажання, i гнiв,

Ми здобудемо землю i волю.

I загоїмо рани вiкiв.

Високопатрiотичне слово поета порiвнюють iз Шевченковим: у Шевченка поезiї високохудожнi, закличнi, вогненнi, такi ж риси мали i поезiї О. Олеся, який талант свiй присвятив революцiї - її переможно-величнiй увертюрi та її трагiчному фiналовi. Вiн вболiває щиро, глибоко, спiвчуває голодним, знедоленим:

Вони - обiдранi, розбутi,

Слiпi, голоднi i нiмi,

В кайдани, в сталь мiцну закутi,

В кривавих ранах i ярмi, -

Сьогоднi бiльше не раби:

Лунають гасла боротьби!

Схвалювали всiх i вiтали збiрки поезiй "З журбою радiсть обнялися", а потiм iще декiлька збiрок, але вже шостої книги поезiй О. Олеся читач не отримав, хоча i називав М. Грушевський О. Олеся "Найбiль шим з нинi живущих поетiв на Українi".

В душi у поета гули буревiї розчарувань, нерiвноваги, незгоди, але ж вiн був переконаний:

Хто я? Я козак -

З вiльним духом, з нiжним серцем,

З iскрами в очах.Скiльки громадської мужностi i вiдвертостi треба було мати, щоб затаврувати емiгрантiв, якi не зумiли по-справжньому смiливо боротися за щасливе майбутнє свого народу: