Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Оскiльки Франко завжди стояв за правду i проти кривди, у багатьох його творах розкрита ця тема. Твори про Пiдгiр'я не є винятком. Тема правди i кривди розкривається у нихз винятковою силою у таких рядках:

Я думав про тисячi людських п'явок,

Що кров ссуть iз люду найлуччу,

Про тисячi кривд, i неправд, i оскорб,

Що рвуть i брудять його душу.

Цi роздуми також бентежать душу поета, коли вiн їде "в сумрачну нiч" у вiршi "Пiдгiр'я взимi".

У вiршi "По селах" Франко описує селянську хату, де "нiч трохи не в пiв кiмнати, iз зачiпком i припiчком iз глини". I де головне - це поїсти та вiдпочити вiд працi, "мов родивсь цей люд лиш для роботи, а на хлiб вся праця йде кривава". Про iнше люди i не думають. Не дбають навiть про одяг. У кожного по кожуху й по парi чобiт, на стiнi в кожнiй хатi "розвiшанi довкола дерев'янi давнi богомази: страшний суд, Варвара i Микола, чорнi вже вiд диму". Весь цей бiдний скарб передається вiд батькiв до дiтей та онукiв. Люди навiть звикли до злиднiв.

Iван Франко так правдиво описує життя народу, що аж сльози та бiль з'являються, жах за минуле нашого люду виникає у кожного з нас.

У творi "По селах" перед нами постають вражаючi картини з такого й жорстокого визискуваного життя робочого люду Галичини. Свою збiрку I. Франко не випадково назвав "Мiй Iзмарагд". У староруськiй лiтературi "iзмарагдами" називали збiрки статей та притч настановчо го характеру, в яких читач знаходив вiдповiдь на тi чи iншi питання повсякденного життя. Використовуючи теми й сюжети iз стародавнiх книг, вiн виступив з непримиренною критикою, як сам зазначив, "колiнопреклонної, поклонобiйної та черствосердої" моралi християнства.

Трагiзм становища розореного i зубожiлого селянства Галичини кiнця XIX столiття (за оповiднням Iвана Франка "Добрий заробок")

Кiнець XIX столiття позначився в iсторiї українського народу масовим зубожiнням i розоренням селянських мас, коли тисячi селян-бiднякiв, залишились без землi i домiвки i змушенi були шукати засобiв виживан ня в складних суспiльних умовах. Це явище майстерно втiлив Iван Франко в оповiданнi "Добрий заробок" (1881). Вже в самiй назвi твору зримо вiдчувається пiдтекст, гостра сатира на тогочасну дiйснiсть i уряд, який "добре" вiддячив за чесну працю свого громадянина.Я читала це оповiдання легко i швидко. Але потiм раптом зрозумiла, що ця "легкiсть" - дуже вдалий мистецький прийом автора. Франко, змальовуючи трагiчний, фатальний для життя свого героя випадок, неначе навмисно уникає рiзких слiв гнiву й осуду в його оповiдi. Цим, на мiй погляд, письменник пiдкреслює типовiсть такого випадку: дiд Панько сприймає його як закономiрне явище, навiть iз гумором ставиться до здiйсненого над ним безправ'я. Цим тiльки посилюється наше спiвчуття до нього.

Але спочатку селянин розповiдає про причини, якi змусили його погодитися на "добрий заробок". Вiн - так званий "халупник", у якого нема землi, "всього-на-всього одна хатина та й та стара. А тут жiнка, дiточок двоє, коби здоровi, треба чимось жити, треба якось на свiтi держатися". Вiн весь час у роботi: то мiтли робить i продає їх у мiстi, то, коли приходить зима, дiстає "що вiд людей за роботу". "Але що дiяти, - каже вiн, - треба заробляти, треба як мож своїм свiтом токанити".

Таким постає перед нами цей працелюбний селянин iз високим почуттям порядностi й гiдностi. Хiба може вiн дозволити, щоб голодувала його сiм'я? Хiба може вiн не виконати обiцяного, повiривши у чеснiсть незнайомого панка у мiстi?

Правда, з перших же хвилин не лежала у Панька душа до цього пiдозрiлого незнайомця, який був "горбатий, головатий, як сова, а очi у нього сiрi та недобрi, як у жаби". Менi здається, що Франко недарма подає саме такий портрет цiсарського чиновника, бо в такий спосiб вiн намагається пiдкреслити всю потворнiсть й огиднiсть тогочасного уряду.

I ось ми знову бачимо Панька разом iз жiнкою у важкiй роботi, коли за тиждень вони зробили сто мiтел. Ледве дихаючи, пiд глузливi питання людей принесли вони їх до мiста, а панок вклав у їх зраненi роботою руки квиток замiсть грошей, за яким вони, як з'ясувалося пiзнiше, повиннi були сплачувати податок.