Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Де ж того євшану взяти

Того зiлля-привороту,

Що на певний шлях направить, -

Шлях у край свiй повороту?

Як би хотiлось поетовi, щоб його палке слово стало тим чудодiйним зiллям, що лiкує хворi душi, повертає їх до життя, нагадує про те, чиї ми дiти! Щоб блуднi сини повернулись у свiй ясний край, до рiдної матерi Вiтчизни i примножили славу своїх далеких предкiв!

Пошук того євшан-зiлля триває й донинi. Бо й досi зрадливi сини України блукають чужими свiтами, загубивши стежку до отчих порогiв. Зажурилась Україна без рiдних дiтей, без їхньої любовi. Втомилася вiд гучних слiв, пустих обiцянок, фальшi, лицемiрства й холодної байдужостi. Здається, й вiльна, а не злетить до сонця на знесилених крилах. Незалежна, а не вихлюпне з душi радiсної пiснi. Їй потрiбна справжня синiвська любов, яка б пiдтримала матiр у тяжку годину, повернула б її до життя. Час повернутися обличчям i серцем до своєї Вiтчизни, до її славного минулого, бо тiльки вiд нього можна прокласти мiсток у щасливе майбутнє.

Україна в серцi i поезiї Олександра Олеся

Олександр Олесь творив у складних умовах пiднесення визвольної борнi рiдного народу, що завершилася 1917 року проголошенням державностi України та її трагiчного краху. На його творчiсть вплинула трагедiя україн-ського народу, який не знайшов у собi сили визволитися з-пiд колонiаль ного ярма, i болiснi переживання серця, вiдкритого до краси i любовi, але змушеного постiйно сприймати удари зла. М. Грушевський зазначив, що в поезiї О. Олеся вiдбилися настрої передових кiл громадянства: "Україна дiстала поета-лiрика, котрого виглядала вiд часiв Шевченка! "

Поет прагнув поетичним словом виховати нацiональну гiднiсть українцiв, тому у його творчiй спадщинi так багато мiсця вiдведено Українi. Вiн постiйно шукав таких виражальних засобiв, якi з найбiльшою точнiстю могли б вiдобразити любов i захоплення Україною:

Жита з волошками, i луки, i гаї,

I всi розкошi веснянi,

Всю вроду, всю красу безкраю,

В словах, в пiснi мої.Доля України весь час хвилювала Олеся, не давала його серцю спокою. На її степах та луках розквiтали йому квiти щастя, спiвали i плакали солов'ї, оживала казка дитинства. Тому так болiла його душа, коли перед ним поставала тогочасна дiйснiсть. 1906 року вiн написав:

Прокляття, розпач i ганьба!

Усю пройшов я Україну,

I сам не знаю, де спочину

I де не стрiну я раба.

1903 року поет побував на вiдкриттi пам'ятника Котляревському, i саме тодi вiдбувся його остаточний вибiр - усвiдомлення свого нацiонального покликання. Вiдтодi в кожному вiршi билося переповнене любов'ю до України поетове серце. У поезiях "Для всiх ти мертва i смiшна…", "Ой не квiтни, весно - мiй народ в кайданах…", "Садок. Пани. Московська мова…", "О правда! Мiй народ смiшний безкрає…" знайшло своє вiдображення осмислення поетом-патрiотом долi рiдної землi, її минулого i сучасного: