Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Та хоч i терпить Панько лихо, але не втрачає почуття гумору - i в цьому його моральна перевага й перемога над цiсарським урядом. Вiн насмiхається над вiйтом - адже за чотири роки вiн завинив владi 60 ринських, а хату продали лише за 15!

Так, ситуацiя, на думку Панька, смiшна. Але це - смiх крiзь сльози. Таким сумним гумором лише пiдсилюється трагiзм бiдного селянина, який позбувся власної хати.

...Оповiдання прочитано до кiнця. Та мене не залишає почуття гiркоти i жалю, навiяне трагiчною кiнцiвкою: мрiя про "добрий заробок" перетворилася у зароблене нещастя. Глибоко жаль цього довiрливого, працелюбного i щирого селянина, бо вiн дуже сподобався менi. Але над цими почуттями теплоти i прихильностi стоїть гнiв i огида до цiсарського уряду з його свавiллям. Саме в цьому, напевно, i полягає неперевершена майстернiсть I. Франка - лiтописця своєї сучасностi.

Наш земляк Борис Грiнченко ("Сам собi пан")

Зараз, у наш час, людство не уявляє розвитку суспiльства без громадянських свобод: свободи слова, друку, пересування. Розвинутi країни дбають про такий громадський порядок, де кожна людина почувала б себе Людиною, незалежно вiд вiросповiдання, кольору шкiри тощо. Звiсно, i зараз є люди рiзної забезпеченностi, але цивiлiзованi суспiльства прагнуть надання мiнiмального людського прожиткового рiвня всiм громадянам без винятку.

Не так було в Українi в XIX столiттi за часiв нашого земляка, вiдомого українського письменника Бориса Грiнченка. Нещодавно я про читав його оповiдання "Сам собi пан". Твiр вразив мене своїм незвичним i захоплюючим сюжетом.

Автор, який їхав у вагонi з купою селян, розговорився з ними i почув чудну iсторiю про "пригоди" селянина Данила.

Данило вирiшив "панського права добувати" або, як вiн думав, "щоб сам собi пан був!"

Iз чого почати? Як вiдчути себе справжньою людиною? Данило знайшов собi доступний йому спосiб: поїхати до мiста у вагонi не третього класу, де їздять "мужики-мушряки", а першого - де їздять "пани".

Купивши дорогий бiлет, селянин опинився у респектабельному, затишному купе.

I тут починається найцiкавiше. "Пани", якi звикли до свого оточення, дуже здивувались, побачивши мужика-чумачину, який з достойнi стю вiдповiдав кондуктору i присутнiм. Пани всiлякими способами намагались вигнати "мужика", але той спокiйно показував купленого бiлета. А "пани" - вище "сословiє", тiльки i спромоглися висловити свої погляди, хто тут має їхати: "То ти, а то я! - навчає. - Ти не рiвняй, а коли вже сiв тут, сиди тихо та чорт зна чого не розказуй".

"Пани" запалили, запалив люльку i Данило. Виявляється, йому забороняється палити. Чому? "Пани" ж палять! Все одно забороняється. Де це написано? - питає Данило. "Пани" i кондуктор стоять нi в сих нi в тих. Вони навiть i не уявляють, якi хибнi думки закоренились у їхнiх головах.Приїхавши до мiста, Данило вирiшив ще раз спробувати ввести в дiю формулу "сам собi пан". Вiн пiшов у дворянське собранiє на концерт. Звичайно, купив бiлет у перший ряд, але там йому менше пощастило. Незважаючи на бiлет, лакеї i охоронцi виштовхали Данила, а хваталь ний наказав вiдвести того переночувати в полiцiю. Мало того - Данило дiзнався про завтрашнє биття "морди". За що?! "Зроду мене не бито…" - клекоче принижена Данилова гiднiсть.

Вiдкупившись вiд солдата, Данило бiжить через усе мiсто на станцiю, заскакує у вагон i летить додому.

"Отак я того права добувався... та й не добувся..." - сумно закiнчує Данило розповiдь. Замiсть пожалiти, селяни смiялись з нього, а вiн усе ж наполягає на своєму: не панського права добувався Данило, а все-таки людського.

Знайшовся один смiливець серед десяткiв тисяч, який почав доступними йому способами добиватися звичайних, природних для людини прав. Але врештi-решт зазнав невдачу, бо все суспiльство роздiлене навпiл. Мiж цими половинами страшна iдеологiчна перепона, з'єднати яку Данило, звiсно, не мiг. Вiн тiльки показав проблеми, що потребують негайного вирiшення. А для цього потрiбнi наступнi роки, а може, й десятилiття, бо нiхто, насправдi, Данила не зрозумiв - нi "пани", нi його односельцi - селяни. Данило - це поки що провозвiсник суспiльних зрушень у майбутньому.