Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Я пишаюся своєю родиною. Головне у нiй - людянiсть, чеснiсть i поряднiсть.

Твiр-опис народного звичаю. Щедрий вечiр

У календарi кожного народу багато свят - урочистих днiв, присвячених видатним подiям або пам'ятi людей. У цi днi люди вiд малого до великого прикрашають вулицi, будинки, наряджаються, готують смачнi страви, грають, розважаються. Найцiкавiше у цей день - обряди, казковi чарiвнi дiйства, в яких беруть участь i дорослi, i дiти. Кожен нiби перетворюється в актора, митця, який виконує встановленi народними звичаями дiї, говорить казковi слова, танцює та спiває, по-особливому розповiдає про змiст свята.

Одне з найдавнiших найпопулярнiших календарних свят, яке в Українi вiдзначається ще з кiнця XIV столiття - Щедрий вечiр. Святкували його останнього дня старого i в перший день нового року.

На Щедрий вечiр готували багатий святковий стiл, який символiзу вав щастя, добро, багатий врожай нового року. У новорiчних святах традицiйно брали участь ряженi, що змiнювали свою зовнiшнiсть за допомогою незвичайного одягу або масок. Вони ставили веселi театра-лiзованi дiйства, наприклад, "Козу". Парубок одягався у вивернутий кожух, а зверху чiпляв дерев'яну голову тварини. Танок, який вiн виконував, символiзував замирання та воскресiння природи, тобто цик-лiчний коловорот часу й прихiд Нового року. Вiн супроводжувався пiснею:

Де коза ходить, там жито родить,

Де не буває, там вилягає,

Де коза - ногою, там жито - копою,

Де коза - рогом, там жито - стогом.

Спочатку танець Кози мав магiчну функцiю, а згодом перетворився в народну гумористичну виставу з такими персонажами, як Коза, Дiд, Баба, Лiкар, Жандарм та iншi побутовi маски.

Новорiчне свято вважалося чарiвним, люди вiрили, що в цей час присутнi душi померлих родичiв, небо вiдчинено i до Бога можна звертатися з будь-яким проханням. Вони були впевненi, що характер новорiчного свята впливає на долю всього року. В перший день Нового року i дорослi, i дiти ходили вiд хати до хати, символiчно засiваючи хлiбнi зерна, та бажали господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю.

Твiр-опис. Захiд сонця на морi

Цього лiта я вiдпочивав у дитячому оздоровчому таборi на березi Чорного моря у м. Євпаторiї.

Скiльки вражень я привiз iз цього чудового мiста! Не вистачило б цiлого зошита, щоб описати чарiвне море, гарячий цiлющий пiсок, нових друзiв, наш веселий вiдпочинок.

Але одне враження було найяскравiшим. Спробую розповiсти вам про нього. А було це так.

Щовечора в таборi демонструвався якийсь дитячий фiльм i гримiла навкруги дискотека. Кожен обирав заняття до душi. А одного вечора вихователька сказала: "Дiти, ви майже всi живете в мiстах i не дуже часто спiлкуєтесь iз природою. Отже, сьогоднi у нас подорож у природу. Ми спробуємо побачити захiд сонця на морi".

Ми вийшли з табору веселою галасливою юрбою. Та, наближаючись до моря, поволi притихали, заспокоювались, мимоволi вiдчуваючи, як завмирало, заспокоювалось все навкруги. Вже не чути було щебету пташок, не шелестiв вiтер у кронах дерев, а найдивнiшим було те, що не чутно було шуму моря. Щоранку воно зустрiчало нас шурхотом хвиль i плескотом води. А зараз навкруги панувала тиша, яка змусила замовк-нути i нас. Нарештi з-за дерев i кущiв, показалось море. Воно й насправдi було тихим i лагiдним i, здавалось, що то якийсь велетенський звiр вмощувався на вiдпочинок, поволi затихаючи i засинаючи.