Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Рано - тому що половцi були приборканi великим князем київським Святославом якраз перед походом Iгоря, а князi без упину сваряться мiж собою. Вирушати у новий похiд за таких умов було дуже нерозсудливим, тож i "засумували в городах заборола, а веселiсть поникла".

"Чорна земля пiд копитами кiстьми була засiяна, а кров'ю полита i тугою зiйшов (цей посiв) на Руськiй землi..."

Автор спiвчуває Iгоревi, та правда для нього важливiша - поряд з найкращими рисами поступово стають зрозумiлими й типовi недолiки цього хороброго князя: вiн надто необачний, надто запальний i надмiрно честолюбний.

То ж, з одного боку, в ролi захисника Iгор майже iдеальний, але з iншого - зовсiм нi. Беззаперечно, визначнi якостi його саме як воїна не збiгаються iз бажаними чеснотами полководця, адже останньому потрiбнi розсудливiсть i помiркована обережнiсть. Що переважить?

У Путивлi плаче жiнка полоненого князя, Ярославна. Вона закликає вiтер, рiки та навiть сонце допомогти Iгоревi визволитись з бiди. Заклики не лишаються марними - Iгор тiкає, i не можна не помiтити, з якою радiстю ставиться автор до цiєї втечi. Бог показує князевi напрямок втечi, рiчка Донець лелiє його на хвилях, стелить йому пiд ноги зелену траву. "Землi радi, города веселi", коли Iгор прибуває в Київ.

Тож його особистi якостi важливiшi для автора, нiж недостатня воєначальницька майстернiсть, що може прийти з досвiдом.

Вiра невiдомого автора саме у цi кращi сторони Iгоря цiлком ви-правдовується: пiзнiше, як вiдомо, князь не раз вiдплачував за свою поразку успiшнiшими походами на половцiв. Для автора князь Iгор лишається втiленням князiвських доблестей.

Образ Iгоря уособлює героїчний дух усього народу, сповнений пат-рiотизму i почуття воїнської честi, а цей дух неможливо знищити однiєю поразкою, чи забути про нього через окремi помилки.

Змальовуючи Iгоря з його доблестями та вадами, у стосунках з iншими князями та у боротьбi з ворожою навалою, автор зображує ще

й узагальнений образ Руської землi, яку треба любити i берегти. Це й намагається робити Iгор.

Головним задумом автора було закликати Київську Русь до єдностi, особливо перед загрозою з боку давнiх ворогiв - половцiв. Образ головного героя теж слугує цiй метi.

Саме в цьому високому патрiотизмi полягає найбiльша цiннiсть високохудожньої найвидатнiшої пам'ятки давньоруської лiтератури - "Слова о полку Iгоревiм".

Князь Iгор - мужнiй воїн

"Лiпше смерть, достойна слави,

анiж зганьблене життя"

/ Шота Руставелi /

У поемi "Слово о полку Iгоревiм" невiдомий автор iз великою майстер нiстю змалював мужнiх захисникiв Руської землi вiд половцiв у XII столiттi.

Серед усiх персонажiв поеми на першому планi ми бачимо хороброго князя Iгоря та вiдважну дружину, з якою вiн вирушив у похiд проти ворогiв.

Iгор був новгород-сiверським князем. Iз перших рядкiв поеми вiн виступає перед нами як патрiот: мужньо обороняє рiдну землю вiд найлютiшого ворога Київської Русi - половцiв. Найсвятiший обов'язок для нього - залишитись вiрним своїй вiтчизнi, навiть вiддати за неї своє життя, але не зрадити її. Тому i говорить вiн такi глибоко патрiотичнi слова перед виступом у похiд: "Браття i дружино. Лучше ж би потятим бути, анiж полоненим бути".