Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Козацька кров пульсує i гуде.

Байда - символ мужностi українського народу

Iсторiя часто буває несправедливою до людини, бо зафiксовує для нащадкiв не тiльки не найголовнiшi, а й подекуди зовсiм незначнi її риси чи епiзоди життя. I одним iз прикладiв цього може бути князь Дмитро Вишневецький, що увiйшов у народнi думи пiд iменем Байди - безтурботним гультiпакою, котрий тiльки й знає пити мед-горiлочку.

Нi, мав Дмитро Вишневецький серйознi справи! Цей мудрий, енер-гiйний чоловiк зумiв зробити те, що не вдавалося його попередникам. Вiн зiбрав у єдине цiле розрiзненi козацькi ватаги i 1552 року спорудив на островi Хортиця великий замок, що став першою козацькою фортецею. Байда вирiшив покласти край татарському та турецькому пануванню у пiвденних степах України: зiбравши чимале вiйсько, вiн орга-нiзовує смiливi походи на Крим, громить турецькi фортецi на Чорному морi. I вирiшив кримський хан знищити козацьку фортецю. 1556 року взимку ординцi взяли в облогу замок Вишневецького. Але козаки захищалися смiливо й майстерно, i, простоявши бiля стiн фортецi, татари вiдступили нi з чим.

Улiтку татари з допомогою туркiв знов напали на Хортицю. Але Байда змiг вивести людей i вiдпливти на човнах-чайках, а Хортицю зруйнували. Та даремно турки з татарами святкували перемогу. Гетьман знову збирає великi сили i завдає ворогам нищiвних ударiв. На Українi вже було регулярне вiйсько. Кидаючись на всi боки у пошуках

спiльникiв для боротьби, Байда мав необережнiсть втрутитися у мiж-усобицi молдавських володарiв, виступивши на допомогу одному з них. Гетьмана зрадили, пiдступно взяли в полон i, як дорогий дар, вiдправи ли турецькому султановi.

За народними переказами, султан придумав для гетьмана мучениць ку смерть. Його зачепили гаком за ребро i чекали, що вiн благатиме, аби його зняли й помилували. Смерть Байди була великою втратою для козацтва, адже своїми перемогами, надiями вiн нiби поставив важливi завдання перед усiма наступниками, якi повиннi були шукати в Європi спiльникiв для боротьби з турками i об'єднувати сили всього козацтва в єдиний кулак, як це зробив вiн. I не випадково iсторики називали його духовним батьком Сiчi.

Вiдображення героїчної боротьби за волю запорозького козацтва у народних думах та пiснях

Хвилюється золоте збiжжя колосистого моря пiд високим склепiнням блакитного неба, хлюпочуть повноводнi рiки в зеленому вiнку кучерявих верб, медами пахнуть буйнi трави, великий шум iде тiнистими дiбровами… Та кожна п'ядь цiєї квiтучої землi щедро полита кров'ю, засiяна кiстками, скроплена дрiбними росами-сльозами. Iз давнiх-давен заздрiснi сусiди посягали на дивовижну красу цього замрiяного краю. I вставали на захист рiдної неньки України могутнi богатирi-герої, що їх зiбрала пiд своїми малиновими прапорами Запорозька Сiч. Вiдчайдуш но хоробрi, завзятi та дужi, вони, не шкодуючи сил i самого життя, невтомно воювали зi своїми одвiчними ворогами: то татарами й турками, то ляхами-католиками. Скiльки їх полягло на кривавих полях битв! I загубилися б тi славнi подвиги патрiотiв на далеких шляхах iсторiї, якби не увiчнив їх народ український у своїх безсмертних думах та пiснях.

Яким же вiн був, отой легендарний запорожець? Ось перед нами яскравий представник славного лицарства - козак Голота. Зневажив ши "шати дорогiї", байдужий до всякого зовнiшнього блиску, вiн сповнений гiдностi захисника Вiтчизни. Сам-один розгулює полем килиїм-ським i "не боїться нi огня, нi меча, нi третього болота", бо певний своєї козацької вiдваги. Хiба пiд силу здолати такого хвалькуватому татарину? Жоден ворог не мiг зрiвнятися з козаком могутньою силою духу та безмежною волелюбнiстю. Тривалий час пробув у турецькiй неволi Самiйло Кiшка, але зберiг вiдданiсть рiднiй землi й вiрi християнськiй. Даремно лукавий Лях Бутурляк намовляє його поламати на собi хрест, щоб заслужити милiсть Алкана-пашi:

Хоч буду до смертi бiду да неволю приймати,

А буду в землi козацькiйголову християнську покладати,

рiшуче вiдповiдає боягузу i зраднику безстрашний гетьман. Гiдно витримавши тяжкi випробування, Самiйло Кiшка здобуває собi та побратимам омрiяну волю й повертається до рiдних берегiв Днiпра - Славути.