Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)
Я був тобi порадником i другом, iнколи заступав старшого брата.
I ти платив менi вiдданiстю й повагою. Бо хто я був? Юнак, який шукав пригод i випробувань, який став непокiрним сином, бо не послухав батька: брав до рук то меча, то перо, а батько хотiв, аби я примножував землi князiвства. Не подобалося це менi, бо вважав, що то нечесний шлях. Вбивати своїх сусiдiв заради наживи? Нi, це менi не пiд силу!
Я готовий вiдстояти i захистити себе у чесному поєдинку.
У скрутi ти пригрiв мене, допомiг i пiдтримав. Тiльки ти i я знали моє справжнє iм'я, для iнших я був прийшлим княжичем, який втратив усю свою сiм'ю. Ми приховали моє минуле заради високих цiлей. Тому я тепер нiколи не пiдписую свої пiснi, хай краще я лишуся невiдомим автором, анiж вiд сорому ховатиму очi вiд ганьби за безчеснi вчинки свого батька.Слава i багатство - ось цiлi нинiшнiх князiв. Ех, Iгоре, i ти теж став на таку стежку. Загальна пошесть якась! Мати всього бiльше, бiльше, бiльше! Одним хочеться мати бiльше землi, а тобi раптом захотiлося мати бiльше слави. Безумство якесь! I пророчим був сон Святослава. Та твоя вiдома впертiсть i бажання здобути славу не зважали нi на що! Слави тобi захотiлось? Слави? А про воїнiв своїх ти подумав? А про землю свою? Не про славу, Iгоре, слiд було дбати, а про землю нашу, про розбрат наш. Праведне дiло - здобувати славу для рiдної землi, а не для себе. Земля наша славна єднiстю нашою, а не окремою славою князiв. Та все ж я складу пiсню на твою честь. I не заради тебе, а заради Русi-матiнки нашої, людей наших, якi в любовi до землi й до тебе, Iгоре, - простять, але запам'ятають, щоб уберегти iнших вiд такої помилки, якої припустився ти.
Мiсце ратним подвигам було завжди ("Слово о полку Iгоревiм" та "Пiсня про Роланда")
Чи знайдеться у нас в Українi хоча б одна людина, яка не читала "Слово о полку Iгоревiм"? Мабуть, що нi. Належить ця пам'ятка давньоукраїнськiй лiтературi XII ст. "Пiсня про Роланда" зображує подiї VIII ст., але вперше була знайдена теж у XII ст., i належить до французького народного епосу. Перед нами - два факти з iсторiї рiзних країн. Але вони мають однакову основу. Що ж об'єднує цi двi пам'ятки, що у них спiльного, незважаючи на вiдстань у часi i в просторi?
Маю глибоке переконання, що подiбнi пам'ятки в рiзних народiв з'являються не випадково. Здавалося б, несхожi народи, рiзнi iсторичнi подiї, але все-таки вони в чомусь подiбнi. У чому? Найперше, подiбнiсть їхня в тому, що вони присвяченi уславленню ратних подвигiв простого воїнства, якi захищають свою землю. "Слово..." нам розповiдає про Iгорiв похiд проти половцiв для захисту Руської землi. "Пiсня" розповiдає про похiд Карла Великого на Iспанiю, i народне сказання пов'язало цей похiд з патрiотичною боротьбою французiв (франкiв) проти нашестя на Європу арабiв.
Але найбiльш вражаюча подiбнiсть у цих творах - це головнi iсторичнi персонажi. У "Словi..." автор засуджує вчинок Iгоря за те, що вiн заради своєї власної слави повiв свою дружину у похiд (хоча його й попереджали про неминучiсть поразки) замiсть того, щоб об'єднати зусилля всiх князiв i виступити проти ворога однiєю могутньою силою. Тому Iгор i зазнав поразки.
"Пiсня..." теж не оминула подiбного факту. Провина Роланда полягала в тому, що вiн у своєму прагненнi до власної слави i у своїй зарозумiлостi не захотiв просити допомоги у Карла Великого, i це призвело до загибелi найкращих його воїнiв.
На мою думку, поява таких творiв має двi мети. Перша - це прославити мужнiсть воїнiв на полi бою, що гинули за рiдну землю, незважаю чи на пихатi амбiцiї вельможних ватажкiв. Бо сила будь-якого вiйська не стiльки у майстерностi воєначальника, стiльки в особистих якостях воїна, який iде до бою за рiдну землю. Друга - це застереження для зарозумiлих i славолюбних майбутнiх полководцiв: свою особисту славу ви можете здобувати на змаганнях та турнiрах, у турботi про своє воїнство; коли ж мова йде про долю рiдного краю, - забудьте про власну славу, почестi, образу i зарозумiлiсть заради спiльної мети - захистити рiдну землю вiд нашестя ворога.
Тож i не дивно, що маючи багато спiльного в зображеннi подiй, цi твори схожi у найголовнiшому - у прагненнi авторiв пiдняти дух простого воїнства, виразити повагу до їхньої мужностi i застерегти воєначаль никiв. Такi твори виникають не через бажання описати в художнiй формi перебiг вiйни чи якоїсь сутички, а через потребу не повторити минулих помилок заради рiдної землi. Вони виникають на потребу часу - нинiшнього i майбутнього.
Iван Карпенко-Карий i його п'єса "Сто тисяч"