Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

В основi твору - тонка iронiя. Тут немає виразного позитивного iдеалу Гайне. Немає прямого заклику до боротьби, програми цiєї боротьби. Чим глибше вдивляється Гайне в картину суспiльного життя Нiмеччини, тим бiльш уїдливою стає його iронiя. Вiн ненавидить класи, якi пригноблюють народ i не менше ненавидить тупих мiщан, якi пiдкорюються цiй владi.

"Дорожнi картини" показують убогiсть Нiмеччини, подiленої на десятки карликових князiвств. Вони передають задушну атмосферу нiмецької дiйсностi з її феодальними, майже середньовiчними забобонами: "Повiтря в Нiмеччинi дуже сперте й гаряче, i я iнколи боюсь задихнутися в ньому чи бути задушеним у пекучих обiймах моїх побратимiв-мiстикiв".

Духовний застiй, безпросвiтна вульгарнiсть, тупе самозадоволення, типове для нiмецького бюргерства 20-х рокiв, вiдбилися на сторiнках гнiвної i дотепної книги "Дорожнiх картин" Гайне.

Змальовуючи мiсто чи село, описуючи ту чи iншу випадкову зустрiч пiд час подорожi, Гайне передає риси, типовi для всiєї нiмецької дiйсностi того часу. Так, опис мiста Геттiнгена, що є володiнням короля Ганно-верського i мiстить 999 будiвель, "прославилося своїми ковбасами та унiверситетом", переростає в сатиру на десятки iнших спорiднених мiст в 36 нiмецьких князiвствах.

Самозадоволену обмеженiсть нiмецького фiлiстера-тевтомана, який добровiльно погоджується з iснуючими порядками, Гайне iлюструє невеликими замальовками "з натури", у яких типове передається рисами загостреного гротеску. Наприклад, на одному з етапiв своєї подорожi письменник зустрiчається "з товстим громадянином iз Гослара". У бесiдi з "освiченим" бюргером-рацiоналiстом Гайне показує безпро-свiтну вульгарнiсть i самовдоволену тупiсть нiмецького бувальця.

Гайне не проходить повз робiтничий клас рiдної країни. Поет бачить його страждання, жорстоку експлуатацiю з боку хазяїв. Спустив шись до шахти i поговоривши тут з рудокопами, Гайне вiдмiчає покiрне сприйняття нiмецькими робiтниками тих тяжких умов, у яких вони працюють. "Мiй чичероке виявився чесним нiмцем собачо-вiдда ної породи… Показав менi довгий дерев'яний стiл iз високим стiльцем iз руди, на якому сидiв герцог… Нiмецька вiрнiсть!"

"Ваш народ, - з гiркотою звертається Гайне до "панiв нiмецьких", - найвiрнiший, i ви помиляєтесь, вважаючи, що розумний старий вiрний пес сказився раптово i вишкiря зуби на священнi вашi литки".

Таким чином, автор у своїй книзi точно i вiрно подає спостереження реалiстичного життя, сатирично змальовує окремi огиднi явища дiйсностi.

Природа i людина в "Кримських сонетах" Адама Мiцкевича

Я знаю, що сонети писали Петрарка, Шекспiр. Та ось ми ознайоми лися на уроцi зарубiжної лiтератури iз сонетами Адама Мiцкевича.

Потрапивши на чужу землю, спостерiгаючи багатства чужої йому природи в оточеннi недругiв, Адам Мiцкевич зумiв зберегти в уявi красу рiдної землi, яка пiдсвiдомо проявляється в сутностi єства лiричного героя його "Кримських сонетiв":

Я так напружив слух, що вчув би в цiй землi

I голос iз Литви.

("Акерманськi степи").

До кримського циклу ввiйшли вiсiмнадцять сонетiв А. Мiцкевича. "Кримськi сонети" - особливi твори. Особливi за своїм звучанням i глибиною думки, за мелодiйнiстю i тематичною розмаїтiстю.

Вони уособлюють внутрiшнiй порив автора до рiдної землi, вiд якої був силомiць вiдiрваний царською охранкою:

О мисле! Спогадiв є гiдра мовчазна,