Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)

Цiлий ряд поезiй Грiнченка побудовано за принципом конфлiктно го протистояння: почуття, вiльна творчiсть - i вимоги розуму, громадянського обов'язку. I дарма, що в конкретних життєвих обставинах Борис Грiнченко, напрочуд цiлiсна особистiсть, не допускав i найменших вагань щодо вiдзначеної альтернативи, - у якiсь митi щемливi поривання до "вiльної творчостi" знову й знову озивалися у його вiршах, щоразу наштовхуючись на опiр практичної розсудливостi. Власне, на те вони й з'являлися у вiршах, цi чуття, щоб бути безкомпромiсно, хоч i не без жалю, вiдкинутими. Так "розправляється" Б. Грiнченко з принадами "природи… кохання… душi раювання" у поезiї "Блискучiї зорi, небеснi свiтила", де остаточний його вибiр не має вагань:

"О зорi, трояндо i мила єдина! Все серце в кровi:

В неволi ще досi вся наша країна, - Невiльницi й ви!"

I все ж мотиви лiрики Грiнченка патрiотичнi, соцiальнi. Розвиток лiтератури письменник неодмiнно зiвставляв iз завданнями соцiально го i нацiонального визволення народу, у досягненнi чого покликане було вiдiграти значну роль - як трибуна, як мобiлiзуюча сила -

i художнє слово. Не може бути, пiдкреслював Б. Грiнченко, вищої та почеснiшої мети для письменника, нiж ця, неможливий якийсь iнший напрям, на якому його творчiсть ще повнiше виправдала б своє призначення. Українська книжка, доводив поет в однiй iз статей, лише тодi сповна виконує своє призначення, коли вона "виробляє народну свiдомiсть, пiднiмає, змiцнює, а не пригнiчує дух, пособляє нашому народовi ставати народом мужнiм, смiливим, свiдомим своїх сил, певним у своїх надiях на гiдну будущину".

Цим пояснюється те, що, пiдтримавши новаторськi пошуки молодих українських письменникiв, котрi внесли у рiдне письменство на зламi столiття свiжий дух оновлення, Б. Грiнченко разом з тим рiзко засудив хворобливо-декадентську тенденцiйнiсть у лiтературi. "Я ненавиджу всi тi твори, - пiдкреслював письменник, - якi пригнiчують нам дух, псують нам яснiсть душевного погляду, убивають надiю й бажання боротися". Вiдтворю вати "радостi й болi, що хвилюють душу сучасної людини", - в цьому вбачає Грiнченко першочергове покликання письменника.

Ось так Грiнченко визначав роль своєї громадянської лiрики та молодої поезiї. Грiнченка називали поетом-патрiотом, палким прихильником української мови та лiтератури. Кращi здобутки великої поетичної працi Грiнченка - невiд'ємна частина класичної спадщини українського народу.

Маленька господарка (за оповiданням Бориса Грiнченка "Сестриця Галя")

Дитячi оповiдання Бориса Грiнченка мають велику пiзнавальну та виховну цiннiсть. Як I. Франко та Панас Мирний, Б. Грiнченко акцентує увагу на глибокiй порядностi дiтей iз селянських родин, показує, що навiть найсуворiшi життєвi обставини не можуть зруйнувати тих високостей душi, якi успадкованi вiд народу, прищепленi одвiчними традицiями, щоденною працею.

Дуже цiкавим психологiчним дослiдженням дитячої душi виявилось оповiдання Б. Грiнченка "Сестриця Галя". Залишившись напiвси ротою, дванадцятирiчна Галя стає меншим дiткам за матiр. I тут роз-кривається благородне серце малолiтньої трудiвницi, яка в екстремальнiй ситуацiї розгубилася менше, нiж старий батько, i взяла на свої дитячi плечi турботи по господарству та вихованню братика та сестрички.

Поведiнка Галi у скрутний час не є випадковою. Батьки виховали її порядною людиною, i це дало свої результати. Незважаючи на свiй вiк, маленька дiвчинка вже є справжнiм педагогом. Вона чутливо постави лась i до маленького братика, який плакав i кликав маму, i до сестрички, яка хотiла їсти. Маленька Галя зумiла стримати свої почуття, затаїти своє горе всерединi дитячої душi i не дала волю сльозам, якi пiдступали до горла. Вона теж дуже страждала вiд утрати найдорожчої людини - мами, але, дивлячись на пригнiченого горем батька, Галинка не дозволила собi теж впасти у вiдчай.В оповiданнi "Сестриця Галя" Грiнченко виявив себе справжнiм знавцем дитячої душi, особливо такої вразливої i чутливої, як Галинчина. Поведiнка Галi зовсiм не типова для дiтей її вiку, бо вони самi ще дiти i їм властива любов до iграшок, пiсень, дитячих розваг. Дiтям у цьому вiцi дуже потрiбна любов батькiв, бабусь та дiдусiв, яку вони потiм здатнi будуть повернути своїм дiтям. Але це станеться з часом. Галя ж зробила це, незважаючи на нестачу батькiвської любовi та ласки. Її старий батько, побачивши Галю за роботою, дуже здивувався i, засоромившись своєї бездiяльностi, пiшов допомагати дочцi. Галя ж, бачачи батька, пригнiченого смертю коханої дружини та втомленого многолiтньою важкою працею, залишила його, щоб той вiдпочив. Вона вирiшила впоратись сама. I саме в цю мить батько зрозумiв, що на старшу доньку вiн може покластися будь-якої митi. Галя не пропаде навiть тодi, коли його вiк на цiй землi скiнчиться. I найголовнiше, вона нiколи не залишить свого братика та сестричку напризволяще. Галя стала їм замiсть матерi зараз, у скрутний час, i вони цього нiколи не забудуть. Брат та сестра Галi ще дуже малi, але, коли вони виростуть, цi дiти, напевно, так i будуть вважати Галю своєю мамою, а не сестрою. I, таким чином, цi двi маленькi живi iстоти не залишаться сиротами, i Галя нiколи не буде вiдчувати себе самотньою.