Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)
Хто ж розшукає квiтку папоротi i заволодiє нею, той набуде неабиякої влади над усiма. Вiн знатиме, де захованi скарби у рiзнi скарбiвницi, якими б замками вони не були замкненi, вiн може зайти як господар, бо дверi самi розчиняться перед ним - треба тiльки прикласти цю чудесну квiтку. I взагалi, немає нiчого неможливого для володаря цiєї квiтки. Таку вона має силу i владу.
Саме тому було багато бажаючих розшукати квiтку папоротi. Небагатьом пощастило здiйснити свою мрiю, тому вважають, що папороть взагалi не має цвiту. Але я вiрю, що ця легенда має життєвi реальнi коренi. Спробуйте i ви пошукати цю магiчну квiтку. Може, вона принесе вам щастя. Хай щастить!
Бiрчанськi конвалiї в бабусиному садуМоя бабуся живе неподалiк Харкова в мальовничому примiському селищi. Тут бiля кожної оселi - квiтник. У саду моєї бабусi милують людське око червонi тюльпани i блiдо-рожевi пiвонiї, нiжнi троянди i п'янкий жасмин, темно-синiй бузок i жовтогаряча красоля. Є тут i м'ята, любисток, нагiдки та чорнобривцi. Ще й барвiнок зеленiє в квiтнику.
...Пiд старою грушею знайшла притулок лiсова квiтка конвалiя. Як i чому потрапила вона сюди?
- Посадила я її тут давно - накопала в Бiрчанському лiсi. Кажуть, що конвалiя - символ прихованого кохання. Ще в дитинствi почула я таку легенду, - почала свою розповiдь бабуся. - Жила в нашому селi красива дiвчина-наймичка. Закохалася вона в панича. Вiн теж її палко покохав. Коли дiзналися про це старi пани, наказали знищити дiвчину. Схопили її панськi прислужники, повели до лiсового озера. Вона, бiдолашна, плакала: де падали її сльози, виростали конвалiї. Та не допомогли сльози - втопили нещасну в озерi. I на тому мiстi з'явились прекраснi бiлi лiлеї. Панич, коли дiзнався про це, прокляв своїх батькiв, пiшов до озера i довго-довго дивився на чудовi квiти. Так i сидiв там, доки не перетворився на зелений дуб, котрий i зараз росте бiля озера...
Бабуся посадила конвалiї у своєму саду, щоб цi нiжнi бiлi квiти нагадували їй рiдне село, дитинство, Бiрчанський лiс.
Твiр-розповiдь. Пишаюсь братом
Мiй брат - студент. Вiн не тiльки навчається, а ще й активно займається туризмом, грає на гiтарi, сам складає пiснi. Разом iз друзями вiн ходить у походи. Намет, рюкзак, фотоапарат i гiтара - це те, без чого не може жити мiй брат. Коли вiн повертається з походу, то так цiкаво розповiдає, що я теж хочу швидше пiдрости i вирушити з ним у похiд.
Костянтин (так звуть мого брата) вже побував у Карпатах i в Криму, ходив на байдарцi по Пiвденному Бугу.
У нас вдома дуже багато фотокарток, якi зберiгаються у величезно му альбомi. Я iнколи прошу брата, щоб розповiв щось цiкаве. Але вiн тiльки посмiхається й говорить: "Пiдростеш - я тебе неодмiнно вiзьму iз собою: природу треба бачити очима i вiдчувати душею".
Тодi я беру альбом i сам розглядаю фотознiмки. Ось водяний млин, схожий на палац. А ось - група туристiв, яка розбиває наметове мiстечко. Ще кiлька знiмкiв - здається, я теж разом iз туристами пливу на байдарцi. А якi хвилi!
Мiй брат побував навiть на найвищiй горi Карпат - Говерлi. Туди не кожен може пiднятись, адже це найвища точка України: 2061 метр над рiвнем моря.
- Важко було в походi - погода нас не пестувала: йшов дощ. Але все ж таки ми дiстались вершини, - розповiдає брат. А очi його свiтяться радiстю: ще одну вершину пiдкорено!
У Криму Костянтин бував кiлька разiв: i влiтку, i восени.
- Крим - то перлина України. I гори тут якiсь незвичайнi. У Прикарпаттi своя краса: Яремча, Яблуневе, Ворохта. А в Криму - зовсiм iншi гори, iнший рослинний свiт, iншi звичаї i пiснi, але тут дуже цiкаво i красиво...
Я пишаюсь своїм братом, його неспокiйним характером i хочу швидше вирушити з ним у похiд. Будь-куди!