Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)
Твiр-опис картини. На ярмарку побувати - людей побачити i себе показати
Картина "Ярмарок" (1898) М. К. Пимоненка (1864-1912) розповiдає про одне з яскравих явищ народного життя України. Це було багатоденне, багатолюдне, багатобарвне видовище, не лише мiсце купiвлi-продажу, але й усiляких розваг. Побувати на ярмарку означало "вийти на люди". Тож не дивно, що український ярмарок знайшов широке вiдображення у творчостi i письменникiв, i художникiв. Неодноразово звертався до цiєї теми i Микола Пимоненко. Як майстер побутового жанру, вiн у полотнi "Ярмарок" вдається до поширеної в таких сюжетах оповiдностi, де сам ярмарок - тло, на якому подано сповненi гумору життєвi сцени. Головнi персонажi вправно грають свої ролi, викликаючи веселе зацiкавлення глядачiв. Лiтнiй чоловiк вже добре випив, ноги погано його слухаються, i гарна здорова молодиця - дочка чи невiстка - веде його з доброзичливою усмiшкою пiд руку. Позаду лайкою i штурханами пiдганяє жiнка.
Ярмарок дiйшов уже свого апогею - полуденне сонце кидає короткi, позбавленi прохолоди тiнi на розпечену, втоптану землю. Натовп на другому планi вирує, здiймаючи гарячу куряву, водночас утворюючи необхiдне тло для головних дiйових осiб, якi є смисловим центром картини. До них спрямовано погляди усiх присутнiх, i це створює вiдчуття живої динамiки, невимушеної дiї. Живопис картини соковитий, барви повнозвучнi, фарба лягає гармонiйно, тiнi легко протерто по грунту полотна. Артистизм полотна засвiдчує високу професiйну майстернiсть автора, його прекрасне знання народного побуту. Картина насичена сонцем, викликає почуття пiднесеного настрою та дотепного гумору.
Замiтка до стiнгазети. Знищити легше, нiж створити
Мабуть, кожен учень погодиться, що найбiльш затишним з-помiж навчальних кабiнетiв нашої школи був кабiнет української мови. Оформлений з великим смаком, обладнаний найновiшими технiчними засобами, з куточком етнографiї та народознавства, завжди чисто прибраний та доглянутий, вiн справдi тiшив око.
Жаль, але про це доводиться говорити в минулому часi. Трапилося так, що Марiя Iванiвна протягом мiсяця не працювала у школi - вона лiкувалася. Такого, здавалося б, недовгого термiну вистачило, щоб майже повнiстю знищити її зусилля.
Протягом мiсяця учнi 8-Б класу, якi вiдповiдають за порядок у кабiнетi, жодного разу як слiд його не прибрали. Кутки засновано павутин ням, технiчнi засоби вкрито пилом i брудом. Неполитi квiти зiв'яли.
Прикро й сумно бачити, як недбальство, лiнь та безвiдповiдальнiсть нищать багатолiтню наполегливу працю.
Твiр-розповiдь. Материнська любов - найсвятiша
Материнство… Святе i красиве, оспiване поетами, увiчнене художниками.
Мамо… У тебе на обличчi - терпiння, вимога, щастя. Ти ждеш тiєї митi, коли дитя вимовить перше своє слово. Ти вiдчуваєш усю планету, тримаючи дитину на руках, ти держиш усю землю на своїх руках. Ось чому ми матiр називаємо святою.
Материнське серце здатне перейматися болем дитини на вiдстанi, все життя вболiвати душею за дiтьми. Якби могла, то й сонце прихилила б…
Мамина пiсня, мамина колискова завжди звучить у серцях навiть тодi, коли вже i нашi скронi посрiбляться.
Хочеться низько вклонитися матерi, цiлувати її руки. Хочеться, щоб здiйснювалися материнськi мрiї, щоб їх оточувала турбота дiтей. Любов дiтей… Про це прекрасно сказав В. Сухомлинський: "Берегти матiр - означає пiклуватися про чистоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху й питимеш до останньої митi свого життя: ти живеш людиною i дивишся в очi iнших людей як людина лише остiльки, оскiльки ти назавжди залишаєшся сином своєї матерi".
Твiр-роздум. Життя i надiяДе є життя, там є надiя. Життя… Надiя… Менi здається, що це якесь абстрактне поняття. А ось коли цi слова та поняття об'єднати разом, то це i буде змiст iснування людини, її присутностi на Планетi. Не буду вдаватися в iсторичнi фактi i подiї. Вiзьму за приклад своє життя. Менi вже 14 рокiв. Але жодного разу я не жив без надiї i, звичайно, прагнення. Коли я був ще зовсiм маленьким, то надiя на мене, на моє майбутнє жеврiла у моїх батькiв. А ось коли я став пiдлiтком, тобто сам почав розумiти i прагнути побудувати змiст свого життя, - я живу надiєю на майбутнє. Менi i моїм однолiткам, молодому поколiнню жити в iншому тисячолiттi, а значить будувати своє майбутнє. Я дедалi частiше задумуюся над змiстом слiв Павки Корчагiна: "Життя треба прожити так, щоб не було боляче за марно прожитi роки…" Думаю, тобто сподiваюся побудувати своє життя так, щоб воно було i цiкавим, i корисним для мене i для моєї держави. Хочу залишити по собi хороший слiд присутностi на Землi.