Уславлення в народному епосi iсторичного минулого українського народу (iсторичнi пiснi та думи)
У "Софiївцi" росте понад 400 видiв кущiв та дерев, серед яких є рiдкiснi (тюльпанне дерево, болотяний кипарис та iншi).
Дуже хочу побачити все це на власнi очi.
Твiр-мiнiатюра. Мати героя
Недалеко вiд пам'ятника сидить старенька жiнка. Глибокi зморшки лягли на її колись миле i нiжне обличчя. Карi ласкавi очi сьогоднi дивляться сумно. Скiльки з тих очей слiз вилито, коли чекала сина, виглядала з далекого фронту. Сидить матуся, маленька, засмучена важкою працею i довгими роками життя, сидить, поклавши працьовитi руки з твердими долонями на колiна. Цi руки доглядали сина, коли вiн був зовсiм маленьким, цi руки гладили, нiжно обiймали синову чорняву голiвку, коли той iшов на фронт. А зараз вони трiшечки тремтять.
Уважно слухає мати людей, що промовляють бiля пам'ятника, дякуючи їм в душi за те, що не забули, що пам'ятають її сина...
А потiм - квiти... квiти лягали до її нiг, на руки, пестячи своїми пелюстками материне обличчя. А їй здавалось, що це син гладить матусю кiнчиками пальцiв. Вона посмiхалась, щаслива i радiсна.
Тихо шелестiли бiлоснiжнi берези, навколо запала тиша, i всi завмерли, щоб вшанувати пам'ять дорогого земляка.
Мати встала i, взявши в руки великий букет квiтiв, пiшла до па-м'ятника, до сина, що так недалеко був вiд неї. Вона стала перед ним на колiна i заплакала, не соромлячись слiз.
Твiр-опис картини. Рiдна земля (На привалi)
Художник-харкiв'янин А. М. Константинопольський пройшов тяжкий воєнний шлях вiд рядового бiйця до офiцера-артилериста. Вiсiмнадцятирiч ним юнаком вiн пiшов на фронт, а вже пiсля вiйни закiнчив Харкiвський художнiй iнститут. Звiдтодi тема вiйни стала провiдною у його творчостi, своєрiдною даниною шани його полеглим товаришам. Це велике полотно належить до кращих творiв українського батального жанру. У багатьох своїх картинах художник зобразив нелюдську напругу моральних i фiзичних сил солдата, вiйну, як важку, виснажливу роботу. А тут - на узбiччi курного шляху зупинилась на вiдпочинок група солдатiв. Позаду тяжкий шлях, попереду - Європа i така жадана, перемога. Цю сцену художник побачив навеснi 1944 року. I хоча ще попереду нелегкi воєннi буднi, багато людських втрат, полотно викликає оптимiстичний, бадьорий настрiй. У ньому є дещо вiд роману "Прапороносцi" Олеся Гончара - i легка весняна курява, що здiймається над дорогою, i лiтнiй боєць iз лагiдним селянським обличчям, що нагадує нам невмирущий образ Хоми Хаєцького, цього виразника народної мудростi та житейської розважливостi. На вишитiй хустинi вiн тримає грудочку рiдної землi - цей вiковiчний талiсман, який завжди брали воїни iз собою. Тiльки очевидець мiг так передати подробицi вiйськового побуту - зброю, гiмнастерки, котушки телефонного зв'язку, вже засмаглi вiд весняного сонця обличчя i руки бiйцiв. Дар майстра багатофiгурної композицiї виявився i в передачi великої кiлькостi людей, їх розташуваннi групами, своєрiдної "хорової" картини, де кожен персонаж має свiй "голос".
Неповторний дух часу, iсторична достовiрнiсть, оптимiстичнiсть, життєрадiснiсть звучання притаманнi цьому монументальному полотну, своєрiдному гiмну подвигу простого солдата.
Твiр-опис картини Т. Н. Яблонської "Весiлля"До теми народних звичаїв та обрядiв часто зверталися художники дореволюцiйного часу. Видатна українська художниця сучасностi Тетяна Яблонська зумiла по-новому, яскраво вiдтворити цей стародавнiй звичай, побачений нею в одному iз сiл Київщини. Живописна основа картини - улюблений художницею зимовий день, лагiдний i хмарний, коли на тлi перлисто-сiрого снiгу дзвiнко звучать фарби червонi, синi, бiлi. Дивлячись на картину, виникає враження, що художниця "лiпить" кольором, що вiн звучить на повну силу: такими яскравими i барвистими є одяг учасникiв весiльної процесiї - великi хустки на головах жiнок, вiнок i стрiчки нареченої, її бiле весiльне плаття, заквiтчане рослинними узорами, червонi кролевецькi рушники, якими перев'язанi свати. Сам весiльний похiд показано на фонi сiльських будинкiв iз фарбованими вiконницями, голубувато-жовтими обiйстями вiд тiней дерев.
Весiльна процесiя зображена художницею по дiагоналi, що завжди надає картинi вiдчуття динамiки, руху. Нам здається, що кожен її учасник не йде, а пританцьовує, що у цiлому створює враження яскравого, темпераментного вихору. Панує атмосфера пiднесеностi, веселощiв, завжди притаманна народному гулянню. А сама картина нагадує вiнок - яскравий, декоративний, рiзнобарвний.