Аналіз ефективності використання трудових ресурсів та заходи підвищення ефективності використання трудових ресурсів

Якщо підприємство розширює свою діяльність, збільшує виробничі можливості, робить нові робочі міста, то треба визначити додаткові потреби в трудових ресурсах по категоріях і професіях.

Резерв збільшення випуску продукції за рахунок створення додаткових робочих місць визначається множенням їх приросту на фактично середньорокову виробітку одного працівника:

Р↑ВП=Р↑КРхГВФ (2.21)

де Р↑ВП – резерв збільшення випуску продукції;

Р↑КР – резерв збільшення кількості робочих місць;

ГВФ – фактично середньорокова виробітка працівника.

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити по кількості відпрацьованих днів і часів одним працівником за аналізований період часу, а також по ступеню використання фонду робочого часу. Такий аналіз проводиться по кожній категорії робітників, по кожному виробничому підрозділу в цілому, по підприємству. (табл. 2.1).

Фонд робочого часу (ФРЧ) залежить від чисельності працівників (ЧП), кількості відпрацьованих днів одним працівником в середньому за рік (Д) і середнього продовження робочого дня (П).ФРЧ=ЧПхДхП (2.22)

Для прояву причин цілоденних і внутрішньозмінних витрат робочого часу звіряють дані фактичного і планового балансу робочого часу.

Вони можуть бути визвані різними об”єктивними та субєктивними обставинами, не передбачені планом: додатковими відпустками з дозволу адміністрації, захворюваннями працівників з тимчасовою втратою працездатності, прогулами, простоями за несправності обладнання, машин, механізмів, із-за відсутності роботи, сировини, матеріалів, електроенергії, палива та інш. Кожний вид витрат аналізується детальніше, особливо ті , які залежать від підприємства. Зменшення витрат робочого часу по причинам, залежних від трудового колективу, являється резервом збільшення виробництва продукції, який не потребує додаткових капітальних вкладень.

Вивчаючи втрати робочого часу, необхідно встановити невиробничі витрати праці, які складаються із затрат, робочого часу в результаті виготовлення бракованої продукції та виправлення браку, а також у зв”язку з відхиленнями від технологічного процесу. Для визначення їх величини викорисмтовують дані про втрати від браку.

Скорочення втрат робочого часу – один із резервів збільшення випуску продукції. Щоб підрахувати його, необхідно витрати робочого часу (ВРЧ) по вині підприємства помножити на планову середньогодинну виробітку продукції:

∆ВП=ВРЧх ЧВпл (2.23)

Але треба мати на увазі, що втрати робочого часу не завжди приводять до зменшення обєму виробництва продукції, так як вони можуть бути компенсовані збільшенням інтенсивності праці робітників. Тому при аналізі використання трудових ресурсів більше уваги виділяють вивченню показників виробництва праці.

Для оцінки рівня виробництва праці застосовується система узагальнюючих, власних і допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносять середньорокову, середньоденну та середньогодинну виробітку продукції одним працівником. Власні показники – це затрати часу на виробництво одиниці продукції вираженого виду або випуск відповідного виду в натуральному вираженні за один людино-день или людино-час. Допоміжні показники характеризують затрати часу на виконання одиниці відповідного виду робіт або обєм виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючим показником виробництва праці є середньорокова виробітка продукції одним працівником. Величина його залежить не тільки від виробітки робочих, але й від питомої ваги останніх в загальній кількості персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів та продовженості робочого дня (рис.2.1).