Аналіз ефективності використання трудових ресурсів та заходи підвищення ефективності використання трудових ресурсів

-осіб працездатного віку і старих;

-підлітків, які протягом року були зайняті економічною діяльністю – працювали наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня);

-підприємців – тих, хто самостійно забезпечував себе роботою, в тому числі підприємців, сімей, які працюють безкоштовно;

-служителів релігійних культів та ін.

У кількості зайнятого населення не враховують учнів працездатного віку, що навчаються з відривом від виробництва; військових строкової служби та жінок, які перебувають у відпустках із догляду за дитиною до досягнення нею віку згідно з чинним законодавством, а також іноземних громадян. У суспільному виробництві в Україні в 1990 році працювало 25,4 млн. осіб, у 2000 році – 21,3 млн.

До населення, зайнятого в народному господарстві, відносять:

1.робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій;

2.працівників села, зайнятих у громадському господарстві колективних сільськогосподарських підприємств, спілок тощо, у домашньому та особистому підсобному сільському господарстві;

3.осіб, зайнятих у спільних, приватних підприємствах, фермерських господарствах.

Середньорічна кількість робітників і службовців в

економіці (без працівників кооперативів, спільних і малих підприємств) становила у 1994 році 16,7 млн. осіб, у 2000 році 14 млн. осіб.

Динаміка чисельності трудових ресурсів за статтю і віком визначається природним і механічним рухом населення. За розширеного відтворення населення (народжуваність перевищує смертність) кількість трудових ресурсів зростає із збільшенням відсотка людей працездатного віку.

Проблема трудових ресурсів пов’язана передусім з раціональним їх використанням, з повним залученням працездатного населення до суспільно корисної праці, що досягається за зростання продуктивних сил, розвитку системи професійної орієнтації, навчання і працевлаштування населення.

Держава має активно впливати на процес відтворення трудових ресурсів, формування оптимальних пропорцій і розвитку за сферами зайнятості й галузями народного господарства, на ефективне використання трудового потенціалу суспільства. За високого рівня зайнятості та скорочення природного населення працездатного віку задоволення потреб економіки в живій праці залежить передусім від якості трудових ресурсів, рівня освіти, кваліфікації, мобільності працівників. Дедалі більшого значення набувають соціальні активи трудових ресурсів: умови праці, гармонічне поєднання участі жінок у суспільній праці з виконанням ними обов’язку материнства, створення умов для усвідомлення вибору професії, особливо молоді. Комплексне розв’язання соціально-економічних проблем трудових ресурсів сприяє підвищенню ефективності головної продуктивності сили суспільства людини.

2.2 Методи та моделі дослідження трудових ресурсів.Одним із видів економічного аналізу трудових ресурсів є комплексний аналіз співставлення по всіх показниках, який називають підсумований. При цьому мається на увазі підсумкова оцінка діяльності колективу, яка базується на детальний перевірці всіх складових трудового потенціалі і різноманітних умов, включаючи і фактори , що покращують чи погіршують його використання [1].

При проведенні підсумкового аналізу встановлюється такі задачі:

1.Після визначення величин і якості трудового потенціалу, а також ступеням його відповідності за обсягом , структурою, і якісно виробничим можливостям даного підприємства . Величина трудового потенціалу характеризується сукупним фондом робочого часу колективу, структура –співвідношення між категоріями промислового персоналу, якість – відмінністю розрядів робіт і робітників, а також рівнем підготовки працівників.